Боялися й поважали … в гостях у дореволюційних правоохоронців Одеси

Життя людей навіть на одній-єдиній території, але в різних епохах, епохах і періодах в чомусь схожа, а де в чому і різна. Думка ця, звичайно ж, не сенсаційна. Але іноді корисно для сучасності – зупинитися і озирнутися на те чи інше минуле. Це наближає до розуміння попередників. І того, чому нам від них дісталася саме така спадщина. А за цим можуть послідувати й інші корисні думки – що ми саме ми готуємо і відправляємо нащадкам.

Наприклад, хіба не цікаво: сто з гаком років тому, ще не відаючи про близький поділ на «До сімнадцятого року …» і «Після …», предки правослухняні були не менш нашого стурбовані захистом свого здоров’я, життя і майна. Оскільки практично постійно відчували підвищений інтерес до всього цього з боку злочинного світу. Як схоже і при тому – як не схоже все це на наше сьогодні. Ось і поговоримо про таку частину історії нашого чудового міста. Звичайно, звідси, з нашого далека, дореволюційний кримінал Одеси виглядає більш екзотично, ніж небезпечно і осудливо. Тим більше, знамениті письменники, в дитинстві-отроцтві-юності спостерігали тутешні справи і звичаї, куди яскравіше оспівали злочинний світ Одеси, ніж тих, хто з ним боровся. Що, як відомо, сприяло своєрідній репутації Одеси в усьому, можна сказати, світі. Залишалося б тільки дивуватися – навіщо люблячі все незвичайне, мирні і розумні одесити створювали і оплачували поліцейські структури для боротьби з такими яскравими особистостями та спільнотами.

Насправді бурхливий ріст міста біля моря, його судноплавство і торгівля ставали, крім усього іншого, ще й кормовою базою злочинності. Остання, звичайно ж, теж не стояла на місці – росла і все більше нагадувала про себе державі і суспільству. Природно, вони вживали свої заходи. Своєрідна ця гонка озброєнь, що відкрилася з незапам’ятних часів, вписала яскраві сторінки і в одеську історію. Вона яскраво і докладно представлена ​​і в літературі, і в кінематографі, і в самій, мабуть, своєрідній експозиції – в народному музеї Внутрішніх Справ, в будинку номер чотирнадцять на вулиці Єврейській. Рядки ці пишуться під враженням, отриманим в цьому будинку.

… Зовнішній порядок – на вулицях, бульварах, площах і в провулках, підтримувала патрульно-постова служба. Коли сьогодні зустрічаєш поліцейських цієї спеціалізації, – наче й не пригадати музейну експозицію, що представляє предків ППС. У неї набирали виключно рослих, плечистих і дуже сильних чоловіків після тридцяти років. Як правило, це були орли і леви з неабияким досвідом армійської або флотської служби, нерідко – відставні унтер-офіцери (по-нашому – сержанти). Вони дорожили мундиром і службою, і були цілком надійною опорою діючих законів. Слово «Городовий» в уяві кожного городянина викликало образ такого собі оплоту держави. На цій посаді їх ще довго згадували одесити, які пережили чудеса сімнадцятого року. Побувавши тоді в Одесі Олексій Толстой в знаменитій повісті про пригоди Невзорова, підкреслив: на розі Дерибасівської і Преображенської, де колись височів огрядний солідний постовий, тепер бовтався немічний студент з пов’язкою, в пенсне і кашкеті зі зламаним козирком. Злодії і бандити запросто підходили до нього – прикурювати …

В одеському музеї Внутрішніх Справ

 

Ідеалізувати і це минуле чи варто. Але все ж слід зауважити – задовго до електроніки-кібернетики, інтернету, мобільного зв’язку і стало бути, обходячись без цих чудес, захисники правопорядку підтримували його вельми успішно. І майже завжди були в курсі того, що відбувається в місті – як на світлі, так і «в тіні». Само собою, ця робота була б куди менш ефективна, якби не … висловлюючись сучасною мовою … позаштатні помічники. Навіть звичайні двірники (найняті найчастіше з відставних солдатів) називалися зверхниками, господарювали в багатьох міських дворах і значилися на службі в поліції. А вже вони-то, в межах дорученої і своєї компетенції, знали – що до чого. Загалом, мало що випадало з уваги поліції і дуже рідко заставало її зненацька. Тим більше, до самого незабутнього сімнадцятого року в одеській поліції була картотека, яка включала відомості про сорок тисяч кримінальників; в ті часи вона була найбільш ємною в імперії, а можливо – і в усій Європі. У ній зберігалася повна інформація про злочинця, в тому числі і іммігрувавших порушників порядку. Так що можна сказати, вся Європа користувалася одеської картотекою. На жаль, під революційний шумок безцінна ця картотека «чисто випадково» згоріла при стрибку країни з імперії в буржуазну демократію – в лютому-березні сімнадцятого року.

Чи можна сказати, що одесити поважали своїх захисників, а злодії і бандити боялися? Схематично – мабуть. На ділі ж все і тоді було набагато більш складним і суперечливим. Хоча-б через те, що одесити єдині були тільки статистично: ті, хто народився і жив в Одесі, або приїхали на постійне місце проживання. Поза цією узагальнюючою статистикою місто наше, як і інші населені пункти Російської імперії, спечене був за рецептом листкового пирога. Вищий світ – оскільки такий був в богоспасенному нашому місті, – був вкрай зацікавлений в підтримці порядку і охорони, так би мовити, основ імперії. І тому в цілому відчував до поліцейської і жандармської сферам деякі соціальні симпатії. Хоча відчувалася і відома гидливість: все-таки брудна справа. Та й провінційна традиція пліток і чуток, настільки властива Одесі, частенько відала про якісь … ну, скажімо так: неформальних контактах можновладців зі злочинним світом – в тому числі і при поліцейському посередництві. Хоча термін «Корупція» був ще не в ходу. Те ж, можна сказати про купецтво і взагалі – про середній клас. Він також сподівався на варти Закону, оскільки відчував частенько тиск злочинного світу. Тим більше, з повпредами цих прошарків поліція була особливо коректна …

Що до інших, – з міщанами і, тим паче, з робочими в поліції церемонитися було не прийнято. На них поглядали косо і чекали від цього елемента всяких неприємностей. Чекали-чекали, поки не дочекалися. Тим більше, до них відчувала якусь дивну пристрасть частина одеської інтелігенції – старші гімназисти, студенти, інженери і вчителі ходили за Пересипьскій міст, розмовляли з робітниками про грамотності, в тому числі і політичної. В дев’ятсот п’ятому поліція зустрілася з ними віч-на-віч на Тираспольській вулиці, на робочій барикаді, де в сутичці отримали поранення і навіть загинули багато поліцейських і робочих. При СРСР ця вулиця так і називалася – дев’ятсот п’ятого року. З відповідною меморіальною дошкою. Цікаво, що вона була знята через фасадний ремонт і назад після такого не повернута. Хоча мова йде про революцію зовсім не пролетарську, а дуже навіть буржуазно-демократичну. Тобто, що виступала за ті ідеали недоторканості особи, приватної власності на засоби виробництва і свободи торгівлі на суші і на морі, які як би торжествують в наш демократичний час. Воно, втім, взагалі принесло нам чимало абсурду (взяти хоч зникнення з герба Одеси броненосця «Потьомкін», що виступав, на відміну від крейсера «Аврора» в сімнадцятому, дев’ятсот п’ятому та за ті ж нинішні наші ідеали). Але у всякому разі, тут навряд чи варто говорити про кохання взагалі одеситів до поліції, їх повазі і боязні до неї.

Зберігач фондів згаданого музею, підполковник міліції у відставці Юрій Вікторович Пучков розповів чимало цікавого з минулого одеських правоохоронців. Найдавнішими предками сучасних співробітників правопорядку в Одесі прийнято вважати дунайських козаків, яких – після захоплення де Рібас і отаманами Головатим і Чепеги фортеці «Хаджибей», – призначили охороняти кордони міста. Про Дунайське славетне козацтво ми ще поговоримо в наступних статтях нашої рубрики. У ранзі окремого з’єднання, вони складалися захисниками правопорядку в Одесі фактично з заснування міста. Тобто, з 1794 і до 1863 року.

Дунайське козацьке військо

 Учасників пугачевського або разинського бунту клеймували цим словом на лобах. Звичний для обивателя термін   також повинен бути віднесений до непомірних узагальнень. Бо злодійське співтовариство досить велике і має множинні спеціалізації. Необізнаним сучасникам напевно цікаво буде дізнатися: в злодійському світі дореволюційної Одеси було 34 професії. Кожна з них, крім загальноворовських, мала свою назву, взагалі термінологію, інструментарій, професійну спрямованість та традиції.

«Якщо населення і не чуло про свавілля, то це багато в чому – завдяки сумлінній та професійній поліцейській службі. Звичайно, злочинний світ час від часу нагадував одеситам про себе. У боротьбі з ним були і невдачі. Але в цілому повинно сказати: правопорядкова ситуація була під контролем », – зазначив Юрій Вікторович. А його компетентність не викликає сумнівів: особисто Ю.В. Пучков прослужив в одеській міліції 30 років.

… До свого сторіччя Одеса мала вісім поліцейських дільниць. Історія пам’ятає главу одеської поліції Я.І. Буніна. Він створив наказ, пов’язаний з кишеньковими крадіжками, який актуальний і на сьогоднішній день. Прослужив він вірою і правдою в поліції до тисяча дев’ятсот третього року і пішов у відставку в генеральському чині. «Хто знає, може сьогодні в нашій поліції саме такого начальника і не вистачає» – каже Юрій Вікторович.

Речові і грошові забезпечення що надходили на поліцейську службу були – на ті часи і ціни – цілком пристойним. Околодочний наглядач в місяць отримував від 100 рублів і вище. Городовий (патрульний) – від 60 рублів. Для порівняння, субалтерн-офіцер, полуротний командир в піхоті (згадаємо купринського підпоручика, дворянина Ромашова) мав сорокарублёвий оклад платні. Діти поліцейських чинів звільнялися від оплати за навчання в університетах. А в сенсі хабарів поліції- різні і з цього приводу ходили чутки. У російській літературній класиці хабар поліцейському чину був звичним. Пригадайте – навіть з шкільного курсу, гоголівський «Ревізор»: «Не по чину береш!». І тим не менше, за весь час до 1917 року не було зафіксовано жодного випадку хабара, що був дан одеським правоохоронцям. А не спійман, як відомо, – не злодій …

Зрозуміло, вищесказане – лише кілька сторінок великої історії міської поліції, як значної частини одеської історії взагалі. До слова, в цьому році, 5 листопада, унікальному храму історії на вулиці Єврейській, в будинку номер чотирнадцять одеської поліції виповниться сорок років. І у співробітників музею є ще багато цікавих історій, якими ми будемо ділитися з Вами на сторінках даного видання.

 

Напишіть відгук