Наукові дослідження: проблеми джерел

Цей нарис – про складнощі, протиріччя та інших перешкодах на шляху вченого, захопленого дослідницькою роботою. Хто ж не знає про те, що найважливішою характеристикою наукової інформації є її джерело – матеріальний об’єкт, що містить інформації. Не менш відомо: в науково-інформаційної діяльності джерелом інформації і засобом її передачі в просторі і часі є науковий документ. Про це і в художній, і в науково-популярній, і в спеціальній літературі сказано достатньо. Набагато менш популярна тема складних і складних перешкод при пошуках джерел інформацій для наукових досліджень. Адже момент цей в усі часи є актуальним і для вченого, і для звичайного сучасника, який хоче розібратися в тих чи інших питаннях.

Пошук неминучий. З чого він починається? З теми, ідеї, кола проблематики. Вони підказуються реальністю, нерідко присутні в літературній праці. Їх відокремлює безпосередньо з дійсності або опосередковано – з літератури; вони формулюються, осмислюються, вирішуються і в якості філософської проблеми. Філософи відпрацьовують матеріал, а далі включається категоріальний апарат, який представляє собою систему понять, що оформляють різні сторони досліджуваного наукою об’єкта. Зазвичай це категорії психології, соціології; ці напрямки довгі століття існували в тій або іншій формі. Але тільки в наш час вони піднялися до академічного рівня. Значна ж частина залишається, так би мовити, terra incognita. Тому – кілька причин.

Одна з них – мовний бар’єр. Люди, які не навчені певної мови, не здатні читати джерела, які зберігаються в мадридській, палермській, італійській бібліотеках. Ці праці написані іспанською, німецькою мовами. І без їх знань цього бар’єр не здолати. Взагалі кажучи, кому ж не відомо, що міжнародною мовою прийнято вважати англійську. Але, по суті, на ньому, якщо мати на увазі наукову літературу, майже нічого не написано. Багато робіт створені грецькою, івритом, німецькою, італійською, латинською та французькою мовами. І тому цілком логічним є запитання, хто придумав вчити виключно англійську, що мені з цього англійського, що я не можу читати мовою, якою я навчений. І якщо поставити завдання вивчення мови, щоб прочитати одне з джерел, то знову виникає питання, а скільки часу пройде і досягне успіху чи вчений в науці, поки буде вивчати мову.

Другий момент полягає в тому, що вчений часто стикається з проблемою структури самих джерел і не завжди твердо знає – що шукати. А буває, і не підозрює про джерела. До 19 століття ніякої номенклатури майже немає, а якщо і існує, то тільки бібліотечна. Досліджуючи той чи інший напрямок, вчений повинен переглянути значне число джерел. Начебто проста і зрозуміла справа. Зі шкільних років ми знаємо слова класиків: «Любіть книгу – джерело знань!». Або: «Читання – ось найкраще навчання!». Або: «Всім кращим в собі я зобов’язаний книгам!». Але класикам легко було міркувати таким чином. А якого нам сьогодні? Для пошуку джерел бібліотекарам потрібно точно знати автора і назву видання. І якщо ви не знаєте ні того, ні іншого, то вам дадуть відповідь, наприклад, що є, 300 стелажів – дивіться, перебирайте, у працівника бібліотеки не має на це часу.

Третій момент – матеріально дорога система видачі цих джерел. Бібліотеки дорожать їх екземплярами, відповідно потрібно мати у своєму розпорядженні відомою сумою, для того що б заплатити їм і перефотографувати матеріал, необхідний для дослідження. З цього приводу глава Експедиційного корпусу Олег Вікторович Мальцев розповів, у скільки їм обходились європейські праці. Трактат про фехтування обійшовся вченим в 150 євро за те щоб отримати 2 томи фотокопій. Уявіть: для серйозного аналізу потрібні 100 книг. Значить потрібно заплатити 15 тис. євро. При цьому, необхідно було аналізувати роботи які зберігаються, як уже було сказано, в мадридській, Палермській, мексиканській, неаполітанській, калабрійській бібліотеках. Або ось: щоб дослідити одине з монографічних питань (треба було вивчити ряд книг XVII, XVIII, XIX століть), знадобилися 1000 євро. І це, на думку багатьох вчених, найпростіші перешкоди. Не рідко сучасний вчений не обтяжує себе особливими складнощами. Він йде в бібліотеку, яка знаходитися в його мікрорайоні, отримує книги попередників і, не мудруючи лукаво, просто переписує їх. Буває, цей перепис злегка декорується «пряними» добавками, що суті не міняє. Під фізичну формулу роботи така операція, звичайно, підпадає (A = Fs). Але власне, дослідницькою роботою це, звичайно, не назвеш. Давно відомо, що часом компіляція і плагіат, так чи інакше, замінюють чесний і напружений науковий пошук. Тоді як наука – важке, і аж ніяк не завжди вдячне заняття. Довгі роки експериментів можуть не привести до відчутного результату, потенційно важливі дослідження часто не отримують необхідного фінансування. Суспільство нерідко знайомиться з вже доконаними науковими перемогами і їх героями. І часто поняття не мають про дорогу, яку пройшли вчені до цих вершин. Але справжні вчені не бояться труднощів, без яких не буває науки. Долають вони і перешкоди, які ставляться долею на шляху до джерел. Це майже завжди довго і виснажливо. Але це і є наука, яка є ключем до прогресу.

                                                                                                    Автор: Вікторія Пірогова

 

Leave a Reply