Повернення Броненосця …

1. Кораблі і люди

Те, що долі плавзасобів і людей чимось схожі – відомо не тільки з дитячої мультпісеньки двадцятого століття. Далекі від історико-філософського сприйняття життя діти різних народів при нагоді говорять: ми розійшлися, як у морі кораблі. Або: куди курс тримаєш? Візьміть останній твір першого поета радянської епохи – передсмертну записку Володимира Маяковського: «…любовний човен розбився об побут». Так що там передостаннє і поточне сторіччя: щось у цьому роді можна зустріти і у Пушкіна ( «Оріон»: «Нас було багато на човні …») і у середньовічного француза Агріппи д’Обіньє: «Поки мій корабель блукаючи у тумані, попутним вітром твій надувся парус … »і навіть у Овідія, особи давньоримської національності, котрий спостерігав життя на рубежі старої і нової ери (кажуть, саме на Одещині, в Овідіополі), нерідко зустрічається Фортуна-корабельні асоціації: «Шторми долі, що виводять з ладу оснащення грізних судів, керованих хороброю командою, слава богам, пощадили мій утлий корабель …». До речі, у дійсності Овідій ніколи не жив в наших краях: римське своє посилання він відбував у районі сучасної Констанци. Де і помер. Запам’ятаємо цей пункт – у справжніх роздумах щодо кораблів і людей нам ще належить повернутися і до нього.

2. Ранкова зірка

110 років тому, навіть і з гаком, був закладений на судноверфі, а в перший рік XX століття спущений на воду броненосний крейсер, хрещений при народженні цілком невинним поетичним ім’ям ранкової зірки: «Аврора». Ось вже доля: корабель дивом не загинув при Цусіма, відважно боровся з німцями і був поранений у Першу світову, восени сімнадцятого став символом Жовтневої революції. У другу світову захищав Ленінград. З п’ятдесят шостого – музей революції. Нинішня його доля невідома. Немає його. Зник. У даному випадку, втім, це не так важливо і до теми-ідеї нашої не має майже ніякого відношення. Майже, тому що повернемося ми ще й до «Аврори».

3. Жив-був корабель …

Так-с, у деякому царстві, у деякій державі (Російська імперія, територія – одна шоста всієї суші Землі, населення – 150 мільйонів) жив-був ще один корабель. Народився по сусідству, у Миколаєві. Став на воду у 1909 році. Ескадрений броненосець Чорноморського флоту. У 1905 році у районі Тендри на борту спалахнув бунт – з причин, дуже далеким від політики (тяжкість матроської служби, убогість флотського побуту не випадково оспівані у народі). Загалом, обстановка загострилася. Само собою, негайно знайшлися ті, хто підігрів ситуацію і спрямували народний гнів. І ті, хто не відрізнив менше зло від більшого. І пішли ламати посуд. Справа і тут не у деталях. «Князь Потьомкін Таврійський» кілька разів в історії був у всіх на вустах. Першим пришестям його можна вважати маневр від Тендри до Одеси:

4. Тиха Одеса

1905 й прославився царським маніфестом про всілякі свободи і кровохарканням Червоної Пресні. Значно менш популярні барикади на Тираспольській (у свій час вона так і називалася – вул. Дев’ятсот п’ятого року) і взагалі – одеські занепокоєння з видом на який прикрасив рейд броненосець. Що, як міг, вважав за доцільне і у рамках соціального замовлення відбив у своєму фільмі тезки фінансиста Ейзенштейна з не менш знаменитого «Кажана». Саме в Одесі була знята ця стрічка, це друге пришестя броненосця – під оплески скупого і спритного одеського обивателя, вже трохи радянізувати (за висловом Леніна – злегка підмазати радянським світом).

Талант художника, духовно-матеріальна підтримка держави, точність партуказів і глибоке розуміння того, що з диктатурою не жартують – зробили свою справу: і обивательські закохані у революцію, і ті, що до сих пір обивательські її ненавиділи свої уявлення про ті історичні події засновують на фільмі про броненосець . Хоча знайомство навіть і з офіційними документами, навіть швидкоплинне, дає і тут дивовижні результати. Але що нам документи, цифри, факти! У нашій калюжі можна і без них. А ось без чуток і пліток – ну, ніяк …

5. Третє повернення …

І ось одного разу, вже у наш не до міри демократичний час – броненосець знову … ну, не у всіх, не у всіх, але у багатьох на вустах. Правда, вже не сам по собі: мова не про бойову одиницю Чорноморського флоту і не про шедевральну про нього кінострічку , яка для розумних людей є ще один доказ того, що правда мистецтва і правда життя, по-одеськи кажучи, дві великі різниці. Мова-чутка йде про пам’ятник потьомкінцям, який одного разу раптом був позбавлений постійної прописки на потьомкінсько-катерининській площі імені К. Маркса.

Недовго ескізували-проектували, недовго обговорювали-стверджували-зводили. Стояв довго; вже для двох поколінь одеситів монумент був ні поганий, ні хороший, а просто – природна, обжита частина середовища проживання. Зрозуміло, сноби наші, десятки років шепіточком, а тепер на весь голос (не жартуйте, панове: демократія!) Заперечували і заперечують цей монумент як би у суто естетичному аспекті. Мовляв, негарно. Мовляв, бездарно. Не гармоніює з простором площі. Між іншим, це – правда. Та й обивательська ненависть до пафосу загальновідома …

Крім войовничих глухих естетів, з торжеством демократії біля пам’ятника виявилися і ідейні вороги. Далекі від архітектурно-пластичних домагань, вони вимагали стерти у будівельний (слава Богу, не табірну!) пил цю пам’ять про таку бяке, таку негарну ре-во-лю-цію.

6. Ось дивна річ …

Навіть – парадокс: у країні, де сім десятків років витрачалися мільярди на виховання позитивного сприйняття революції, більшовизму, комунізму, радянської влади (сім’я, школа, вуз, радіо, ТБ, преса, кіно, театр, література, мистецтво, партполітапарат), значна частина населення сприймає все це – або негативно, або ніяк. Сиріч, байдуже. Але зараз для нас важлива похідна цього парадоксу: і ті, хто за «Потьомкіна» на Катерининській площі, і ті, хто за нього – але тільки в іншому місці, і ті, у кого сама думка про революційні кораблі (як і про все революційне ) викликає мозкову блювоту, єдині у неуважності до однієї невеликої деталі. Якщо крейсер «Аврора» – я попереджав про повернення до нього – символізує в історії пролетарську революцію жовтня-листопада 1917 року, то наш «Потьомкін» не має до цього по-різному трактованому акту рівно ніякого відношення. І символізує зовсім іншу революцію – 1905 року. Тобто, саме у новий час він повинен був з’явитися на гербі Одеси. Але саме з торжеством капітальної демократії броненосець зник. І з герба, і з площі …

Хто ж посміє заперечувати, що осінь-17 розвалила-розмолола у пил перші російські паростки буржуазної демократії. Того самого капіталізму, який зробив величезний внесок у руйнування царизму. Хтось проклинає цей акт, хтось благословляє. Але – причому тут наш герой? Адже «Потьомкін» збройним чином виступив аж ніяк не проти буржуазної демократії, не проти влади капіталу. А дуже навіть – за! Він кинув виклик російському царизму, абсолютизму, залежності величезної країни і великого народу від того, з якої ноги встав Микола Другий. І саме за парламентську, не спадкову, альтернативно-виборне правління країною. За священну-недоторканну приватну власність. Відповідно, за свободу підприємництва і торгівлю на суші і на морі.

7. Так-так, читач дорогий!

Бідний «Потьомкін» постраждав тоді за ті ідеали, які сьогодні у нас торжествують. Як можуть. А значить, саме у цей наш час він повинен був з’явитися на гербі Одеси. А значить, саме у цей наш час повинен був виникнути прекрасний пам’ятник броненосцю. І – на самому видному місці. Але, на жаль, з герба міста він зник під гуркіт демократії, що самостверджується і порядком зголоднівшего у радянському підпіллі капіталізму. Ясно, як день: ті, хто чомусь (чому ?!) анітрохи не сумніваються у своєму праві на владу і вирішення подібних питань, колись дуже погано вчилися у школі і плутають усі революції на світлі. І здригаються при самому слові «Революція». Тим часом, іменник – як іменник. У ролі прикметника до нього додаються і «Науково-технічна», і «Естетична» (у мистецтві). І «Буржуазно-демократична». І навіть – «Сексуальна». З огляду на це «Революція» взагалі не може бути лайливим словом. Та ще й тому, що жодна демократія Заходу і Нового Світу не народилася і не прийшла до влади без революції і громадянської війни. І що по кривавості-виснажливості вони більш ніж порівнянні з вітчизняними. Може бути, саме тому французи, німці, англійці – Європа, словом – на відміну від нас, не змінюють назви вулиць-провулків-площ. І пам’ятники у них, у тому числі революційні, де стояли, там і стоять. не змінюють назви вулиць-провулків-площ.

8. Плакати чи сміятися?

– Так, але на одеському рейді тоді «Потьомкін» підняв червоний прапор! – заявив мені один з радників тодішнього мера, між іншим, історик за освітою. О, цей прапор! З деяких пір він настільки ненависний обивателю при владі, що навіть попереднє протирання штанів на історичному факультеті не заспокоює. Тим часом, університетський курс досить докладно пояснює: прапор червоного кольору був єдиною альтернативою імператорському «Триколору». І був знаменням аж ніяк не одних більшовиків, а дуже навіть і меншовиків, і есерів, і анархістів – всього антимонархічного фронту. На другий день буржуазно-демократичної революції, морально і фінансово підтриманої найбільшими капіталістами імперії, рідний брат царя – великий князь Михайло, – розгулював по столиці з червоним бантом на грудях. Що вже тут тлумачити про вітчизняні буржуа, які у ті дні лютого та березня-17 під червоним прапором триразово цілувалися і волали «Христос воскресе!». Їм і у голови не приходило, що на плечах жаданої буржуазно-демократичної зимово-весняної революції до країни увірветься пролетарська осіння, Жовтневому-листопадова. І все власне революційне в історії країни нахабно забере у всіх революційних антицарських партіях. І присвоїть собі. У тому числі і червоний прапор, який дуже швидко став сприйматися більшовицьким. І все власне революційне в історії країни нахабно забере у всіх революційних антицарських партіях. І присвоїть собі. У тому числі і червоний прапор, який дуже швидко став сприйматися більшовицьким. І все власне революційне в історії країни нахабно забере у всіх революційних антицарських партіях. І присвоїть собі. У тому числі і червоний прапор, який дуже швидко став сприйматися більшовицьким.

– «Потьомкіна» вирішено прибрати з герба міста ще й тому, що він з гармат стріляв по Одесі! – белькотів все той же мерський консультант. І трохи розгубився, коли я нагадав про те, що по нашому місту стріляла і радянська артилерія, коли звільняла край від окупантів. Ні, звичайно, не по Одесі взагалі, стріляв дев’ятсот п’ятому броненосець. Це перед цією стріляниною, за деякими свідченнями, і був піднятий на фоку «Потьомкіна» червоний прапор. Тільки цей акт до ідеології не мав ніякого відношення. Тому що – по міжнародного зводу прапорних сигналів саме він (моряки, підтвердіть!) Означає попередження: «Відкриваю вогонь!». Втім, є і думка про те, що червоний прапор над «Потьомкіним» з’явився значно пізніше, у кінострічці Ейзенштейна. Вона була визнана кращим фільмом усіх часів і народів у тому числі і завдяки новинці: у чорно-білій плівці раптом спалахнув яскраво-червоний прапор. Монтажниця покадрово у потрібному місці капала манікюрним лаком …

9. ЗИГЗАГИ СОЦІАЛЬНОЇ ЛОГІКИ

Один наш земляк (бути депутатом Одеської міськради Бог його не сподобив, але журналістом він став першокласним, улюбленцем Бернарда Шоу, і навіть міністром закордонних справ і військовим міністром СРСР) відповідав ще у 1923 році іншому нашому земляку, засновнику «Комсомольської правди» з цього приводу : «З точки зору так званої абсолютної цінності людської особистості революція підлягає «осуду», як і війна, як, втім, і вся історія людства в цілому. Однак саме поняття особистості виробилося лише у результаті революцій, причому, процес цей ще дуже далекий від завершення. Чи хороший, чи поганий цей шлях, з точки зору нормативної філософії, я не знаю, і правду кажучи, не цікавлюся цим. Зате я твердо знаю, що це єдиний шлях, який знало досі людство».

І це – не відкриття Л. Д. Троцького: подібні думки можна також зустріти у мислителів золотого, срібного, середніх та інших століть. Але що нам усі мудреці світу! Ми самі – з устами, на яких нині – і він, «Потьомкін». У результаті ті наші співгромадяни, які як і раніше вважають Жовтень-17 великим, вкрай симпатизують «Потьомкіну», який пролив кров за торжество буржуазної демократії (читай: капіталізму). А ненависники того самого жовтня-17, нинішні демократи і ліберали, плоть від плоті буржуазної демократії і капіталізму, облагороджено іменованого ринком – проклинають «Потьомкін» і все, що з ним пов’язано. Ось вже, в істину, загадкові слов’янські душі. Та ще й на одеський лад!

10. Доля

Чи не висаджував броненосець команду на берег – на підтримку заворушень проти царя. Тільки пальнув кілька разів з головного калібру по оплоту самодержавства. Та й то – промазав, попав по житловим будинкам. Каральна ескадра з Севастополя його не покарала. Пішов. До речі, разом з міноносця без назви (бортовий номер – номер двісті шістдесят сьомий), який був з ним все повстання, але чомусь не залишився на пам’яті нащадків. Правда, спробував в сімдесяті нам нагадати:

Першим важко, весь вогонь – на них,
Перших вбивають,
Але без двісті шістдесят сьоме
Перших не буває …

Але у свій час і сам цей служитель муз зник за горизонтом світового океану, як би розвиваючи людино-корабельні асоціації. Та й усі інші з цієї ж опери . А дещо раніше, в 1905 році, «Потьомкін» і № 267 пішли у Констанцу (і до неї, пригадайте, на початку я обіцяв повернутися). Матроси довго звикали до чудернацького статусу політемігрантів. А корабель повернули царю, освятили і перейменували у «Святого Пантелеймона». Навесні незабутнього дев’ятнадцятого він став і взагалі «Борцем за свободу». А після громадянської – просто був розібраний на брухт. Через 45 років йому спорудили пам’ятник. А через півстоліття знесли до свиней собачим. За що боровся, на те й напоровся. Освічена влада сплутала його з «Авророю». Та й напис на постаменті підвела, ленінська цитата: він, мовляв, залишився непереможеною територією революції. Навіть Леніну, взагалі кажучи, людині з фантазією, тоді у голову не приходило, що одне з поколінь влади не зуміє відрізнити революцію антицарської, під прапором якої засвітився «Потьомкін», від революції більшовицької, до якої він не мав рівнесенько ніякого відношення. При цьому кошторисі, так чи так уже виключено … четверте пришестя броненосця?

 

Автор статті головний редактор, Кім Канівський

Напишіть відгук