У пошуках істини … про фотографії Бодрійяра

«Реальність» існує тільки за певних умов, і фотографія – це саме те, чим дані умови усуваються “,
Жан Бодрійяр

Фотографів треба  любити. Фотографи складають більшу частину людства. Мало того – кращу його частину. Це ж у вас є фотоапарат, я не помиляюся? Фотографи створюють прекрасний візуальний контент, без їхньої участі не проходить жодна подія, вони вміють зупиняти час і залишати слід у людській пам’яті. Це вони ілюструють паспорти та інші документи, поширюють фотомистецтво по всьому світу, винайшли пристрій для реєстрації нерухомих зображень, створюють фотоколекції пам’яток, вдосконалюють фототехніку, будують композицію у кадрі, фіксують  гру світла і тіні у кадрі. Це вони можуть знищити репутацію людини або зі звичайного простака у кадрі зробити зірку – майстри ілюзій і викриттів, це для них створили фотовиставки та фотоальбоми, плівку, проявочні і друковані, фотостудії та всілякі освітлювальні прилади. Це вони створили жанри фотографії та створюють нові …

І коли фотоіндустрія прийняла порівняно упорядкований вигляд, з’явився Жан Бодрійяр вчений, який створив новий науково-філософський рух у фотографії, фотографію з Бодрійяровським підходом …

Треба відзначити, що Жан Бодрійяр – багатогранна особистість, вчений, постмодерніст, філософ, соціолог, культуролог, великий фотограф і навіть пророк – адже все, що він колись писав у своїх працях, сьогодні стало реальністю. Бодрійяр ніколи не прагнув стати великим фотографом, просто одного разу хобі переросло у серйозне захоплення, він підходив до фотографії як дослідник. Вчений стверджував: “Чудо фотографії, її так зване об’єктивне зображення, є радикальним виявленням необ’єктивного світу. Це парадоксально, що відсутність об’єктивності світу виявляється фотографічною лінзою. ” Фотографу лише потрібно зловити одну, але дуже раптову мить. «Зникнення реальності» було одним з найважливіших аспектів дослідження Бодрійяра.

Як каже академік УАН Олег Мальцев,  фотографія – це відображення філософії. Фотографія – це не сама філософія Бодрійяра, але має певне відбиття її,   як зворотна сторона медалі. Олег Мальцев не перший рік вивчає праці Бодрійяра і безумовно, для того щоб зрозуміти гуру постмодернізму, його філософію і соціологію досконально, український вчений веде дослідницьку діяльність у всіх напрямках. Фотографія Бодрійяра не стала винятком. Його фотороботи, як і він сам, воістину унікальні і не схожі ні на що інше. За кожним знімком стоїть таємниця – загадка, яку хочеться розгадати.

Роль автора у цьому матеріалі вкрай скромна: вступ запрошує читача ознайомитися лише з малою частиною дослідницької роботи академіка Олега Мальцева в області філософії Жана Бодрійяра. Мова – про інтерв’ю з Сержем Бремлі. Тема – фотографії Жана Бодрійяра і його особистість. І перш ніж приступити до ключової частини статті, представляю учасників цієї захоплюючої бесіди:

Олег Мальцев – вчений, академік Української Академії наук , керівник Одеського регіонального відділення УАН, кандидат психологічних наук, керівник Асоціації прикладних наук (AppliedSciencesAssociation). Олег Вікторович – автор безлічі книг і наукових праць , член Американської психологічної асоціації, АПА (AmericanPsychologicalAssociation, APA) – одного з найбільш впливових об’єднань професійних психологів у світі, яке було засноване у 1892 році у США.

У рамках наукової експедиції до Португалії, голова ОФО Олег Мальцев відкрив курс по фотографії: «Фотографія. Інструмент вивчення філософії і соціології Ж. Бодрійяра» .

Серж Бремлі – французький письменник, есеїст, поет, фотограф, мистецтвознавець.

Організатор першої фотовиставки Жана Бодрійяра

Серж Бремлі був близьким другом Бодрійяра, “науковим опонентом”, організатором його першої фотовиставки. Він – експерт з фотографії і історик мистецтва. Серж Бремлі – автор понад 20-ти книг, нагороджений орденом Мистецтва і літератури Франції (OrdredesArtsetdesLettres). Його найбільш популярні книги: “Леонардо да Вінчі. Життя Леонардо”, “Мона Ліза: Енігма”, “Леонардо: Людина і художник”; “Основний Принцип – другий Принцип”, “INRI”

Олег Мальцев:

Як довго Ви спілкувалися з Жаном Бодрійяром?

Серж Бремлі:

Ми були знайомі протягом довгого часу, часто зустрічалися і спілкувалися у колі друзів. Потім почали працювати разом. Після 2000 року я його практично не бачив, тому що Жан Бодрійяр серйозно хворів. Наше знайомство почалося з розмови про фотографії. Він знав, що я – фотограф і якось запросив мене до себе. “Я тобі зараз дещо покажу, а ти мені скажи, що ти про це думаєш.” Він показав свої знімки, я тоді не знав, що він фотографує. Це були якісь дивні знімки, як листівки з США, Японії, але деякі фотографії були дуже цікаві, щось у них притягувало. Я запитав, чи є у нього ще знімки? Жан Бодрійяр відповів, що принесе ще через тиждень. І у зазначений термін приніс коробку з плівками. У той час, як ви розумієте, не було електронної техніки. Він постійно цікавився моєю думкою, що я думаю з цього приводу його знімків. Через деякий час, ми вирішили організувати його першу фотовиставку. Це було приблизно у 70х – 80х роках, точно не пам’ятаю…

Олег Мальцев:

Який Жан Бодрійяр для Вас, як особистість? Якою він був людиною?

Серж Бремлі:

Якщо ви читали книги Жана Бодрійяра і пізніше зустрілися би з ним наживо, не повірили б у те, що ця людина може написати таку працю. Жан Бодрійяр родом з передмістя, він був дуже простий, вкрай прямолінійний і завжди знав, чого хоче, але при цьому він не був відчуженим. Любив погуляти і отримувати від життя задоволення. У повсякденності він не справляв враження глибокого мислителя, який може написати таку працю. Але коли справа стосувалася філософії, Жан Бодрійяр різко змінювався, ставав зовсім іншою людиною – дуже серйозним філософом. А у звичайному житті він був зовсім іншим. До малознайомих людей ставився вкрай обережно і не був товариською людиною. Але як тільки мова заходила про філософські ідеї, він міг відразу відкритися і говорити. У колі друзів навпаки, з ним було легко, невимушено і весело.

На своїй першій виставці він ніяковів, як ніяковіє дитина перед вчителькою, яка зараз буде його оцінювати. Але коли мова заходила про філософію, тут він вже був учителем, він говорив чітко і дуже не любив, щоб його перебивали.

У Жана Бодрійяра була відмінна риса від інших знаменитих особистостей. Найчастіше знаменитості вкрай самовпевнені, чого не скажеш про Бодрійяра, так була сфера, де він був авторитетом – філософія, але зустрічалися і речі, про які він не знав, і у такі моменти він дуже мовчазно сидів і слухав.

Олег Мальцев:

Адже ви фотограф, вірно?

Серж Бремлі:

Я дуже багато працював у сфері фотографії і з іншими фотографами, багато чого знаю про цю індустрію, але як фотограф я мало фотографую. Вважаю свої фотографії не дуже хорошими.

Олег Мальцев:

Я теж фотограф, але я багато фотографую на плівку. І мене дуже цікавить, як Жан Бодрійяр ставився до фотографії?

Серж Бремлі:

Бодрійяру подобалася фотографія, для нього це була вкрай цікава річ. Він вважав фотографію – ідеальною симуляцією.

Якось Бодрійяр прийшов до мене і попросив навчити його відбирати фотографії. Протягом декількох місяців, він спостерігав за тим, як я відбираю його фотографії. Бодрійяр не поставив жодного запитання, йому не потрібно було нічого пояснювати, він мовчки навчався і через кілька місяців я став йому вже не потрібен у цій справі.

Олег Мальцев:

Можна сказати, що Бодрійяр навчався очима. Він, спостерігаючи, проникав у суть речей і тим самим сам себе навчав?

Серж Бремлі:

Так, саме так він навчався. І я був вражений тим, як він швидко схоплював, як він швидко розумів суть. І йому потрібно було все відчути і все подивитися. Наприклад, якщо людина хоче стати шевцем, він дивиться – як роблять взуття. І те ж саме з Бодрійяром, він сам себе навчав спостерігаючи, але неймовірно швидко.

Олег Мальцев:

З Вашої точки зору, це якість вроджена або придбана?

Серж Бремлі:

Я думаю, це була суміш двох речей: щось йому було дано при народженні і плюс, він чогось навчився. Звичайно, дуже банальним буде сказати, що він був дуже розумним, але це факт. Так як ви займаєтеся фотографією, ви безумовно знаєте, що технічна частина не настільки важлива, а важливо інше. Суть того, що робить фотографію – хорошою фотографією – це її унікальність, те, що раніше ніхто не робив.

Олег Мальцев:

А як він це пояснював, чому потрібно робити те, що ніхто ніколи не робив?

Серж Бремлі:

Наведу приклад. У  Марселя Дюшан було поняття – щось вже існуюче або шаблон. У контексті фотографії – це подвійний шаблон, двічі існуюче – у реальності і наприклад, на плівці. Ми вибираємо спочатку кадр у реальності, який фотографуємо, а потім відбираємо вже відзнятий кадр. Буває, коли ти дивишся на знімки фотографів і розумієш, що десь ти вже бачив такий кадр або щось дуже схоже, а фотографії Жана Бодрійяра дуже відрізняються, вони не на що не схожі. Причому фотографії зроблені Бодрійяром у Франції, Японії та інших країнах відрізняються один від одного манерою зйомки, коли він відбирав знімки він виходив з критеріїв цілісності, але з властивим Бодрійяровським підходом.

Олег Мальцев:

Яким фотоапаратом він фотографував?

Серж Бремлі:

Перша камера у нього була дуже дешева, яку йому подарували у Японії, потім Бодрійяр придбав собі камеру трохи краще – NIKON з розміром кадру 24 × 36 мм. Хочу відзначити, що насправді, Бодрійяр стикався з потрійним вибором, а не подвійним як я говорив раніше, тому що я його навчив того, що процес роздруківки фотографії теж важливий. Раніше він просто роздруковував фотографії самого маленького і дешевого формату. Я відвів його до професійної лабораторії проявлення і друку, там ми розпечатували фотографії вже більшого формату. На цьому етапі можна було відібрати ще раз і відредагувати знімки, десь тон відкоригувати, зробити його тепліше або холодніше, правильно кадрувати та інше. Довго вчити його не довелося, він знову ж таки, за дуже короткий час навчився це робити самостійно.

Олег Мальцев:

Сам Бодрійяр висував якусь власну концепцію фотографії Ви у бесідах обговорювали з ним сам процес фотографування?

Серж Бремлі:

Так, звичайно, ми про це говорили і не один раз. Але всі його пояснення не зовсім були зрозумілі. Моя думка: перші його фотографії безумовно були зроблені на якомусь імпульсі, поки він знайомився з фотографією. Згодом до Бодрійяра прийшло глибинне розуміння суті. Він згадував про саме око камери, що у камери є око і воно теж щось ловить.

Для Бодріяра перший зір – це завжди метафора. Приклад: дивлячись на небесні хмари, ви можете побачити у них усміхнені обличчя. У нього була цікава точка зору на речі. Бодрійяр вважав, що є речі різних рівнів: на першому, вам досить просто дивитися, їх не потрібно фотографувати, на іншому рівні вже потрібна камера для того, щоб сфотографувати. Він грався з реальністю, і коли вважав, що речі вимагають іншого рівня, він брав до рук фотоапарат.

У Бодрійяра був критичний погляд на фотографії, з ним було легко говорити. Про фотографії інших людей він міг сказати, що у них добре, що погано. Але про своїї фотографіях він не хотів говорити. Це як на кухні, коли готуєте і вам не хочеться розкривати секрет рецепта.

Другий зір – це коли є щось всередині кадру. Є речі, які не вписуються у кадр, або кут зйомки, або незвичайне кадрування. Наприклад, у Бодрійяра є фотографія половина машини, стіна, яка триває за межами кадру, і ви не знаєте, де початок, де кінець – це показує дуже дивну реальність чи іншими словами, сингулярність. Коли є сингулярність у звичайній реальності, ви переходите на інший рівень.

Олег Мальцев:

Це кінець чи є інший рівень?

Серж Бремлі:

Можливо, я не знаю…

Олег Мальцев:

А сам Бодрійяр знав, що є інший рівень. Він шукав його?

Серж Бремлі:

Думаю, він знав про третій рівень. В інших фотографіях його бачив, але не був упевнений, що у його фотографіях він є, тому я думаю він показував мені щоб отримати підтвердження.

Олег Мальцев:

По суті, є ці 2 рівня і якийсь “X” – невідомий третій рівень, про який він знав, але вважав за краще його не обговорювати?

Серж Бремлі:

Скажу так, що цей творчий процес – залишається якоюсь містикою, він хотів тримати її в секреті і зовсім не хотів його обговорювати. Він бажав говорити тільки про те, що було вже зроблено.

Олег Мальцев:

Як ви думаєте, фотографія Бодрійяра пов’язана з його філософією?

Серж Бремлі:

Безумовно, його фотографії є ​​метафорою його філософії. Вона може бути на обкладинці книги або описувати весь її зміст. В одному інтерв’ю ми збиралися про це поговорити, але так і не поговорили. Його фотографія є зв’язком між його філософією і ідеєю, а не наслідком його філософії. Це дуже пов’язано з тим, що ми називаємо атмосферою і настроєм, і про це можна цілу поему написати. Але у разі Бодрійяра, цей настрій має прямий зв’язок з його ідеєю.

Олег Мальцев:

Чи можемо ми сказати, що фотографія Бодріяра з часом змінювалася? Як змінювалися, доповнювалися, покращилися ідеї? Змінювалися об’єкти дослідження, і по ідеї, повинні були змінюватися фотографії?

Серж Бремлі:

Я впевнений, що є якась еволюція у фотографії Бодріяра, тому що, коли він тільки починав займатися фотографією, на першому відборі ми залишили тільки одну фотографію. А після він знав, що конкретно йому потрібно фотографувати, він не ходив не шукав, а точно знав, що буде фотографувати, безумовно його фотографія змінилася.

Олег Мальцев:

Чи можемо ми сказати, що Бодрійяр не прагнув стати великим фотографом, а фотографія лише була ілюстрацією його ідей?

Серж Бремлі:

Можна сказати, що у нього не було такого прагнення. Це хобі, яке переросло у серйозне заняття. Фотографія – це частина його креативності, не можна сказати, що вона відображає його філософію це “особистий сад” – інша сторона медалі.

Олег Мальцев:

Коли Бодрійяр говорить про мистецтво зникнення у фотографії, що він має на увазі, на Вашу думку?

Серж Бремлі:

Я думаю, це має відношення до реальності, тому що Бодрійяр ніколи не робив студійних зйомок, а мав справу тільки з реальністю. Я так розумію, що це коли тільки сфотографував щось і через секунду цього вже немає. І ця фотографія вже не має ніякого відношення до реальності – це і є другий рівень.

Олег Мальцев:

Чи вплинув хтось зі знаменитих фотографів на Бодрійяра, як на фотографа? Чи був він прихильник чиїхось ідей?

Серж Бремлі:

Ні. Я думаю, що це були його особисті ідеї. Бодрійяр любив розглядати чужі фотографії, але він розумів що це не його, а чужа річ, його фотографії це чисто його праця.

Олег Мальцев:

Якби людина хотіла вивчити фотографію Бодрійяра, перейнятися духом Бодрійяра і розуміти його фотографію, щоб ви йому порадили?

Серж Бремлі:

Бодрійяр більшість своїх фотографій зробив під час подорожей, він їх робив у тих місцях, які були йому чужі. Потрібно завжди мати цей погляд, бачити ті речі, які вам не належать, і ви ловите поглядом те, що ви зрозуміли. Наприклад, ви говорите іншою мовою, я його не знаю, але ловлю деякі слова і приблизно розумію їх значення. Я би назвав це інтелектуальним туризмом на рівні філософських ідей, наприклад, як Колумб подорожував, і робив нові відкриття.

Жан Бодрійяр говорив три речі про людство і про його історію: перше – людьми рухають задоволення, друге – людьми рухають бажання, третє – право на щось (на існування і т. д, тут закон) Бодрійяр вважав, що коли задоволення і бажання одночасно існують, тоді у людини високий ступінь свідомості. Так само і у фотографії, вона виходить хорошою, коли поєднуються задоволення і бажання, тоді ви отримуєте те, що хочете. Він говорив, що у сучасному світі люди недооцінюють механізм того, що у житті ці дві речі повинні бути разом.

У мене дуже хороші спогади залишилися про Жана Бодрійяра, мені дуже подобалося, як ми працювали з ним. Ми і постійно з ним дискутували на різні теми і часто не знаходили спільної мови, так як я мистецтвознавець, я постійно з ним сперечався. Це зараз так смішно, тому що не було ніяких доказів – це була, по суті, гра. Наприклад, Бодрійяр говорив, що бажання з’явилося після Французької революції, я говорив, що у середні століття. Дискутували і нам це подобалося. Я багато чому навчився у Бодрійяра. Він був вкрай точною людиною, наприклад, вживши неточне слово, він поправляв мене і говорив, що потрібно інше слово вжити. Коли йому щось було незрозуміло, він витрачав час для того, щоб досконально розібратися в усьому.

Епілог

Жан Бодрійяр,  каже академік Олег Мальцев, безумовно геній – такі люди народжуються раз на сто років. Він не боягуз і це перше, що кидається в очі, коли я вивчаю його роботи. Він не побоявся у академічній філософії і соціології говорити правду. Я вважаю це феноменальним вчинком. Праці Бодрійяра були цікаві за життя і залишилися цікавими після його смерті. За життя Бодрійяра багато хто сприймав як деякого вченого-фантаста від науки. Ті гіпотези, які він висував, на перший погляд, не мали ніякого відношення до академічної науки, але, коли його пророцтва почали збуватися, його перестали, вважає академік Олег Мальцев, сприймати, як фантаста, хоча це і сталося вже після його смерті. Сьогодні його роботи стають все більш актуальними і цікавими для наукового співтовариства. На ютуб каналі журналу Експедиція на сьогоднішній день випущено вже 27 інтерв’ю про праці Жана Бодрійяра з різними вченими і на цьому академік Олег Мальцев не планує зупинятися. Вчені пишуть книги про Бодрійяра, про його дослідження і навіть про те, як правильно вивчати його філософію – настільки важливим їм сьогодні бачиться його погляд на світ і реальність.

Олег Вікторович Мальцев на даний момент пише книгу «Останній пророк Європи. Маестро» – про філософію Жана Бодрійяра.

«Мета книги« Останній пророк Європи. Маестро»- навчити вас тому, як вивчати філософію Бодрійяра, відкрити якісь дороги, які дали б вам можливість вникнути, проникнути до глибини цієї філософії і витягти з цього для себе прикладну користь» – Олег Мальцев.

Журналістка Вікторія Флінт

Підписуйтеся на наш Telegram канал: https://t.me/lnvistnik

Leave a Reply