Яка мова української науки?

Під егідою Одеського регіонального відділення Української Академії Наук в 2019 році були відроджені чотири наукових спільноти, що створило унікальний плацдарм для діяльності молодих вчених. 18 листопада, в рамках всіх відроджених спільнот – Фотографічного товариства, Історико-літературного, Гуманітарного і Психолого-філософського – відбулися збори, на чолі з академіком Олегом Вікторовичем Мальцевим. На порядку денному обговорювалося відродження і завдання літературного Вісника, який представляє заслужений журналіст України – Кім Борисович Канівський, керівник навчально-творчої студії при Одеському регіональному відділенні Української Академії Наук.

Одним із ключових завдань, був розгляд актуальності освіти, а також донесення нових наукових концепцій широкому колу читачів. І, цілком природно, виникло питання про значимість і функціонування української мови в науковому середовищі. Відомо, що в квітні 1988 року, з дозволу редакційно-видавничої ради Академії Наук УРСР, в російськомовних журналах на вимогу авторів друкувалися окремі статті українською мовою. Таким чином, українська мова потроху поверталася в науку не завдяки якійсь ініціативи «зверху», а з волі самих вчених. При цьому, на сьогоднішній день, саме російська мова використовується усюди в науці та публіцистиці, і має стійке положення через відкритість цих сфер діяльності між Україною та країнами СНД.

Що стосується кількості авторитетних наукових видань в Україні, то їх досить багато. Однак, більшість з них друкуються вузами, з метою показати, що «робота ведеться». Аудиторія онлайн видань в науковій сфері відносно невелика, і ще більше скорочується для україномовних друкованих видань і статей. Основні причини: можливість безкоштовно читати російськомовні і англомовні наукові статті в інтернеті, наявність доступу до лекцій, перегляд науково-популярних фільмів про науку і технології. Не секрет, що більшість українських онлайн ресурсів публікуються російською, з метою відвідуваності сайтів і збереження аудиторії.

Актуальність питання української мови також обумовлена ​​відсутністю достатнього, а головне зрозумілого в академічному середовищі, лінгвістичного і термінологічного апарату, що в свою чергу представляє бар’єр і ускладнює вираження результатів науково-дослідної діяльності у вигляді науково-популярних статей і літератури. Проблема – в сьогоднішньому сприйнятті і статусі української мови, який до цих пір не обслуговує важливі сфери наукової і громадської діяльності.

«Хтось абсолютно щиро і благородно вболіває за його відродження і не терпить повільності в цьому питанні. І, можна зрозуміти, адже українцю хочеться відчувати свій будинок в Україні, а не бути в гостях», – заслужений журналіст України, Кім Борисович Каневський.

З періоду імперської Росії, тобто, при переході від 1991 року до 2019 року, існує інерція, і мовне питання для України, до певного часу не було таким гострим, як останні п’ять-десять років. Відповідно, в момент, коли він став виходити на рівень державної політики, усі були змушені активно перебудовуватись. При цьому, щоб всі бібліотеки були заповнені книгами, а всі інтернет ресурси відповідною кількістю матеріалів – п’яти років виявилося недостатньо. Часу мало, і мало людського ресурсу. По суті, не в мові проблема, але і в цілому ряді чинників, в тому числі, і в часовому інтервалі. Зрозуміло, що ми рухаємося далі, проте, закон про забезпечення функціонування української мови набув чинності тільки в липні 2019 року. І ми розуміємо, що сьогоднішнє ставлення до мови стає все більш свідомим і глибоким, але ми не можемо не звернути увагу на швидкість перебудови автоматизмів цілої нації – а це довго. Завжди.

У науковій сфері дозволені статті та дисертації або українською мовою, або на мовах країн Євросоюзу, при цьому ззовні зарубіжний науковий світ вивчає російську. І ми заручники цієї парадигми в науці.

«Сьогодні я розмовляю по-українськи зі своїми колегами зі Львова, Ужгорода, а за межами України ми не можемо говорити рідною мовою, тому що найчастіше складно знайти співрозмовника, який може підтримати діалог на українській мові» – академік Олег Вікторович Мальцев.

Що стосується написання наукових статей для одного видання українською мовою, співробітники науково-дослідних інститутів, згідно вимог ОБСЄ, зобов’язані адаптувати матеріал в російськомовний варіант, для його подальшого перекладу та подальшої публікації в інших іноземних виданнях. Адже існування і розвиток українського наукового світу неможливі без представлення результатів науково-дослідної діяльності на міжнародному ринку (як в лінгвістичній формі, так і в змістовій). Наука – інтернаціональна, і міжнародною мовою цієї науки протягом останніх десятиліть, безумовно, стала англійська. Отже, статті українських вчених на англійській мові легше будуть доходити до світової наукової громадськості. Адже головним завданням вченого є, перш за все, виведення практичної значущості наукової діяльності, тобто, як результати дослідження будуть реалізовані і в чому їх цінність, стосовно реального життя.

Для розвитку наукової сфери в Україні необхідні три складові: науково-дослідницька діяльність, ефективна система освіти і науково-популярна література. Сьогодні український дослідник або вчений змушений зробити для себе вибір. Якщо його цікавить популяризація його робіт на міжнародній арені, то йому доведеться обирати – російську мову або англійську. Чому? Тому що аудиторія більше. Або залишатися зрозумілим тільки на території України. Або, і це, мабуть, найбільш перспективно – це популяризувати українську науку, популяризувати себе, як вченого на міжнародній арені і, тим самим, Україну і українську мову. Проблема українських вчених ще й в тому, що вони нерідко відчувають себе в «капсулі». І ця «капсула», найчастіше, обмежується кафедрою, може бути якимось регіоном – і це все. Вони хочуть, щоб за межами України – знали Україну. Щоб мали підставу пишатися. Але, панове, треба тоді робити настільки значущі речі з одного боку: з точки зору наукової новизни, з точки зору наукових концепцій і так далі. З іншого, посилювати це таким інструментарієм, як наукові роботи, експедиції, міжнародні конференції, продукти грантових систем і представляти результати за межами міста, країни і континенту. Щоб була підстава пишатися, щоб академічна громадськість звертала увагу на нашу країну – що в нашій країні є феномени. Тут є люди, які в змозі робити те, чого не може ніхто.

Про ці проблеми в академічній науці я пишу, як кажуть, не від хорошого життя. Але про це мені і моїм колегам, необхідно думати і писати. Тому що ми громадяни України, по-перше, і віримо в можливість вирішення цих проблем, по-друге. По-іншому популяризувати українську науку неможливо і, безумовно, присутність української мови важливо не тільки для національної науки, а й для всього наукового світу.

Автор статті: Аліна Петрішина

Напишіть відгук