З новим голосом …

Важко сказати, хто і коли саме насправді вперше вигукнув: «Дивні діла твої, Господи!» Або що-небудь в цьому роді – про несповідимі шляхи-дороги Божі. Ясно, однак, що це було реакцією пращура на щось несподіване в його долі. Конкретніше не скажеш: справа була давненько, неодноразово передавалась із уст в уста, переписувалася, перекладалася з мови на мову. І приховало своє коріння навіть від науки. Плітки і легенди не беруться до уваги. Але до цього дня щоразу з вуст наглядових землян нерідко вириваються такі слова. Бо навіть присяжні метафізики – числом легіон, – не в силах заперечити повсякденну, повсенедільну, повсемісячну, повсерокову і повсевікову мінливість життя. І звикнути до цього неможливо. Вже там, нове в чистому вигляді або гарненько забуте старе, а тільки – як при склерозі: всякий раз – «Еврика!». Навіть самі пам’ятливі земляни, люди великої науки, коли розмова заводить в ці двері, згідно хитають головами: відкриттям і здивуванням кінця не видно в долях людей і їх спільнот; який ні вік людства та його наук, а вистачало добра цього в усі часи, вистачить ще й на наше, і, ймовірно, на наступні. За даллю – даль …

Читаєте Ви і чуєте про це не вперше, читач-глядач-слухач дорогий. Публікації і трансляції для Вас на всілякі теми вже давно можна назвати багатоголоссям. Є знайомі, звичні і навіть порядком обридлі голосу. А є і нові, свіжі – і при тому щось по-хорошому нагадує тим, хто не звик підводити свою пам’ять. Журнал, перший номер якого зараз у вашому розпорядженні, якщо коротко, присвячується цьому самому ефекту, цієї самої «Евриці!». І його голос, цієї хвилини вигукнувший цей пароль відкриття, повинен викликати Вашу увагу. Ми повинні подружитися, ми повинні спілкуватися, ми повинні підтримувати вітчизняну науку. Думки такого плану, в числі інших, і відвідали автора цих рядків при першому і наступному спілкуванні з главою Одеського регіонального відділення Української Академії Наук, академіком О. В. Мальцевим – ініціатором розробки проекту нового журналу і його видання. Ось лише невеликий фрагмент бесіди з Олегом Вікторовичем в редакції нашого журналу:

«… В останні роки українська наука перебуває в якомусь стагнуватому стані. Складається, знаєте, таке враження, що до президента Зеленського наша держава абсолютно не мала потреби в науці. І це, щонайменше, дуже дивно. В Українській Академії наук вважають, що держава без науки жити не може. Стосується це прямо і суспільства. Наука повинна, зобов’язана жити і діяти. І про її життєдіяльність повинні знати. Одеське регіональне відділення УАН строго слідує рекомендаціям нашого президента А.Ф. Оніпко, в числі яких – видання наукового журналу. Між іншим, до нас нікому в голову не приходило відроджувати таке видання, як «Вісник Грушевського», який по праву і без найменшого перебільшення слід вважати однією зі святинь української науки … »

Академік О.В. Мальцев висловив надію на те, що провідні українські вчені звернуть найсерйознішу увагу на цей відроджений журнал, згадають про його героїчне минуле і будуть всіляко сприяти його подальшому розвитку. Для чого, природно, потрібні статті, наукові та науково-популярні публікації, які готовий розміщувати на своїх сторінках «Вісник Грушевського».

– «Дуже істотна обмовка: ми в Українській Академії наук ніколи ні у кого грошей не просили, бо переконані: сучасні вчені повинні бути здатні створювати і фінансові умови для своєї роботи, для виховання наукової молоді. – Сказав академік О.В. Мальцев, – Саме таким чином відроджується і наш часопис. Переконані: якщо в круговерті сучасності нікому не буде діла до української науки і її популяризації, то наука наша просто припинить своє існування, як вона є. Сподіваємося на те, що до такої крайності справа просто не дійде, до чого докладе зусиль і відроджений наш журнал.

Звертаю увагу української науки на те, що журнал наш – по суті і без найменшого перебільшення, найпрестижніше українське науково-популярне видання. Знаючий історію питання беззастережно підтвердить: таким він був у епоху свого народження на світло, при перших і наступних кроках – таким хотілося б його зберегти і в наш час. Більш того, плануємо естафетне це видання вивести на міжнародну арену. У зв’язку з чим і звертаюся до Вас: ласкаво просимо, наші двері відкриті, редакція живе і надіями на наші зустрічі, і очікуванням статей про ваші наукові пошуки, дослідження і, звичайно ж, досягнення. Матеріали приймаються без обмеження обсягу, жанру, виду і роду, якщо вони мають пряме відношення до науки. Стосується це, звичайно ж, і вітчизняних, і зарубіжних колег. Яким – мої побажання успіхів і на цьому терені ».

Олег Вікторович Мальцев

… Вдивлятися, вслухатися, вчитуватися, вдумуватися. Акумулювати пройдене. Розвивати накопичене. Аналізувати, досліджувати, відкривати, відкривати, відкривати – такий дух нового журналу остільки, оскільки ця атмосфера панує в кутовому цьому будинку традиційно тихого Лермонтовського провулка Одеси. Тут служать люди, для яких наукові дослідження, відкриття і розробки – і справа, і спосіб життя. Втім, це – їхній будинок, їх координаційний центр, можна сказати, генеральний штаб: що стосовно географії цієї діяльності – вона більш ніж обширна і різноманітна завдяки популярності в науковому світі і експедиційного корпусу цього храму науки .

«Невеликий штрих: в момент, коли ми розмовляємо, академік Олег Мальцев разом з« експедиційний корпус »вже виїхали з наукової бази в Мюнхені і, за нашими відомостями, дісталися до міста Трапані, в Сицилії. Цілі і завдання експедиції пов’язані з дослідженням південної італійської традиції; два ключових об’єкти розглядаються на цьому етапі – острів Фавіньяна і Реджіо-Калабрія. А всього таких експедицій було вже більше 40. Так що географія наша – міжконтинентальна, Європейська та Американська. Від Італії, Німеччини, Швейцарії та Австрії – до Техасу, Нью-Йорка і Канарських островів, розповів перший заступник Олега Вікторовича Мальцева, член-кореспондент Академії Наук України Костянтин Володимирович Слободянюк.

 Випуск журналу я назвав першим. Це так. Але, як кажуть фізики, ніщо не з чого не виникає і не зникає безслідно. Мова йде про відродження журналу, який в іншому столітті і навіть тисячолітті вже приходив до людей. А значить, був затребуваним в часі і просторі. Він офіційно називався так: «Літературно-науковий вісник», читачі ж звали його простіше: «Вісник Грушевського». Оскільки саме Михайло Грушевський (представляти якого докладно нашому читачеві, сподіваюся, не слід), був ініціатором видання такого журналу. Нагадаємо тільки: справа була в кінці дев’яностих років Х1Х століття у Львові. Ті, хто цікавиться великим нашим попередником і його виданнями можуть прочитати про нього докладніше в інших матеріалах першого випуску цього видання. Тут же зауважимо: є надія на те, що доля цього, відродженого журналу буде більш мирною і рівною. Тим більше, ряд вчених видавця, Одеського регіонального відділення УАН, присвячують свої зусилля дослідженням явища на ім’я «Доля», також беручи естафету від своїх великих попередників.

– «Дійсно, один з напрямків наших досліджень – перевірка наукової концепції фатуму. Матерія дуже проста для вуличної ворожки і надзвичайно складна для науки. Якщо брати в найзагальнішому вигляді і на популярному рівні – саме певна організація життя людей може захистити їх від фатальних «непорозумінь». – продовжив розмову Костянтин Володимирович, – Наукову концепцію, вироблену теоретично, тепер належить валидизувати і перевірити. І це – в числі наших завдань».

Костянтин Володимирович Слободянюк

Погодьтеся, подібний напрямок досліджень не може не зацікавити навіть і далеких від академічної науки громадян. Хто ж байдужий до своєї долі. Та й доля будь-якої спільноти людей, сім’ї, компанії, колективу – аж до людства в цілому, – не що інше, як сума окремих доль. І пізнання доленосних явищ в даному випадку в руках не напівграмотних авантюристів і шахраїв, а людей у ​​всеозброєнні наукової мудрості. Цікаво, чи не так?

Взагалі кажучи, науковий, науково-популярний журнал – цілком традиційне явище, з яким ви можете зустрітися на самих різних етапах людської історії. Створюючи нинішній «Літературний вісник» , вчені Одеського відділення УАН, зовсім не відкривали Америку. Олег Вікторович так, власне, і сказав: Не будемо винаходити велосипед і порох, давайте відродимо журнал Грушевського – звичайно ж, з урахуванням і особливостей тих часів, і зигзагів минулої епохи. І вже, звичайно, беручи до уваги своєрідність нашого часу. Академік Мальцев зорієнтував ініціативну групу з відродження журналу трьома основними параметрами: наукова спадкоємність, духовна спадкоємність, естетична спадкоємність. Вони і стали ключовими в нашій роботі.

Таким чином, читач дорогий присутній, можна сказати, при історичній події – відродження однієї з українських наукових традицій. І приймає в благородній цій справі активну участь. У зв’язку з чим йому напевно буде цікавий ще один аспект нашої життєдіяльності. Сучасні процеси демократизації, у всій широті сенсу цього явища, стосуються і наукової сфери. Бо наука, навіть вивчає зірки і безодню космосу, робиться на землі. І вчені, і зі світовим ім’ям, – громадяни тих чи інших країн. Як то кажуть, громадянином бути зобов’язаний. З історії науки і політики відомо: жодне, навіть і саме секретне наукове відкриття не може довго належати тільки одній країні, тільки одній державі. Тим більше, вчені нашого відділення, як відомо, тісно і плідно контактують зі своїми зарубіжними колегами.

Антон Павлович Чехов говорив: національної науки немає, оскільки немає національної таблиці множення. Наука – світове явище. Але не можна заперечувати приналежності вчених до своїх країн і народів. Інші українські вчені, їхні праці здавна відомі Європі і Світу. Інших це ще очікує. Строго кажучи, не завжди і в вітчизні досить відомі наші вчені, яких знає закордон. На початку 2019 року президент Академії Наук України Олексій Федорович Оніпко визначив – в числі основних напрямків життєдіяльності АНУ – і такі, як популяризація вітчизняної науки і її омолодження. Відроджений журнал планує реалізацію цієї програми в контексті вітчизняному, контексті європейському та контексті світовому. Як то кажуть, знай наших! І це тим більш реально, що вже сьогодні діють в нашому відділенні УАН і беруть участь в підготовці цього журналу молоді вчені.

Мова, зрозуміло, зовсім не йде про наявному в обивательщині ходінні «ідолопоклонства» перед Заходом і Новим Світом. Як і чому сталося, що ми благополучно перетягнули в новий час старовинне благоговіння такого роду – окрема розмова. Але і в науковому, і в журналістському середовищі далеко не всі сьогодні досить уважні до карти європейського континенту, на якій центральне місце споконвіку займає саме Україна. І саме на території нашої країни є геознак «Центр Європи». Що робить тезу про необхідність рухатися в Європу, щонайменше, смішною. І роботи наших вчених мають значення і для країни, і для континенту, і для світу. І наші люди науки не мають жодних комплексів при спілкуванні зі своїми зарубіжними колегами – ні у нашому будинку, ні у їхньому. Про що ми також поговоримо неодмінно на сторінках журналу. І у всіх подробицях.

І ще: наука велика і люди в ній, самі розумієте, різні. Чого гріха таїти, в минулому не так вже й рідкісні випадки, коли людина науки щось дійсно зробила, досліджувала і відкрила, захистила дисертацію і – «стала розсудливою» в самому прямому сенсі слова: спочила на лаврах. Наукова робота в межах життя вченого допускає перерви, але не знає остаточної зупинки. Банально, але незаперечно: учений (на відміну від … як би це м’якше висловитися … працевлаштуватися при науці), як і художник в мистецтві – в безперервному стані пошуку, дослідженні різних проблематик. Для випадкових людей такий режим стомлюючий і навіть виснажливий. Для вченого Божою милістю це – його стихія, його полігон. Його ноша – та сама, яка не тягне. Хоч і нелегка вона – ох, нелегка. Сподіваємося на те, що і наш журнал з першого ж випуску стане таким полігоном.

Між іншим, у науки та журналістики чимало спільного. Почати з того, що обидва ці цехи – старовинні. І що обидва пов’язані з дослідженням. І що журналістика – теж наука, та ще й яка! Навіть і деякі методи подібні (якщо мати на увазі обдарованих професіоналів). І що в журналістиці, особливо – в сучасній і провінційної – більш ніж достатньо недорогих для справи авантюристів. Та й випадків, коли журналісти стали справжніми письменниками і вченими, а вчені – справжніми журналістами та письменниками, достатньо.

На сторінках нашого журналу читачеві чекають зустрічі з такими авторами, як академік, кандидат психологічних наук Олег Вікторович Мальцев, професор Максим Анатолійович Лепський – філософ, історик, кримінолог і письменник, професор Віталій Євгенович Луньов – психолог, культуролог, антрополог і політолог; професор Олександр Сергійович Саінчін, доктор юридичних наук, правознавець, кандидат психологічних наук Олександр Миколайович Сагайдак, члени-кореспонденти Української Академії Наук Костянтин Володимирович Слободянюк, Ірина Ігорівна Лопатюк, Олексій Вікторович Самсонов, Ольга Вікторівна Панченко та багато інших.

Зліва направо: Володимир Еговкін, Віталій Луньов, Олексій Оніпко, Максим Лепський, Олег Мальцев (перший праворуч)

       Словом, одним журналом в світі стає більше. І хоча в числі його видавців – вчені, серйозно досліджують долю, ми тут і зараз не станемо згадувати про його найближчих шляхах-дорогах. Там буде видно. Плани, знаєте, планами, а дійсність завжди сповнена несподіванок, з розмови про що ми не випадково почали цей матеріал. До того ж доля нашого вісника багато в чому залежить і від вас, читачу дорогий і непередбачуваний. Так що – щасливо залишатися з нами.

Напишіть відгук