Зигмунд Фрейд і його зв’язок з Одесою

Одна з особливостей Одеси – цікава і зворушлива звичка її корінних громадян вважати багатьох видатних людей своїми земляками – не залежно від того, народилися вони у нашому місті або просто побували у ньому. Або навіть взагалі – як-то побічно з ним пов’язані. У числі великих одеситів числяться, таким чином, Пушкін, Жуковський і Міцкевич, Ейнштейн і Маяковський, Лермонтов і Чайковський. Хто ж наважиться доводити одеситу, що це – не зовсім так? Ось про одного з таких видатних наших земляків і піде мова у цьому матеріалі. Не будемо стверджувати того, що ім’я і діяння цього землянина вже в освіченому двадцять першому сторіччі відомі всім. І сьогодні дуже контрастні інтереси і майно (у тому числі і інтелектуальне, і духовне) різних людей і їх спільнот. Ясно, у всякому разі, що слова «Зигмунд Фрейд» все ж справляють враження на значну частину і наших сучасників. Вони звучать на наукових симпозіумах, доповідях, лекціях, у дискусіях, у науковій, науково-популярній, хронікально-документальній художній літературі – аж до притч і анекдотів. Твори носія цього імені перекладені багатьма мовами світу. Його послідовників, так само як і опонентів, та й просто – відвертих противників – можна знайти практично у всіх країнах світу. Його, разом з Карлом Юнгом і Ліпотом Сонді, прийнято вважати одним з метрів, який створив психологію.

Зигмунд Фрейд

    Ось і давайте – до дня народження Зигмунда Фрейда погортаємо ті сторінки його життя, які пов’язують Фрейда з Одесою. І почнемо з корінного аспекту. Як рекомендував Козьма Прудкий, бачимо у корінь. Адже бабуся Фрейда була одеситкою. І, як то кажуть, мама його рідна, Амалія Натансон, у юності деякий час проживала в Одесі. Правда, потім з батьками переїхала до Відня, зблизивши, таким чином, наше місто зі столицею Австрії. Але для того, щоб одеситам сприймати великого вченого нашим земляком, це не перешкода, а скоріше – екзотична деталь химерної долі. У Відні, між іншим, і познайомилися Якоб, батько Фрейда і Амалія. І хто знає, якби вона прибула туди з будь-якого іншого міста – звернув би увагу Він на Неї? Адже ще класик зауважив: на всіх одеських є особливий відбиток. Результатом цієї зустрічі і було народження на світ їх первістка Зигмунда. І те, що сталося це не у великій Одесі, а у маленькому Фрайбурзі, теж нічого у принципі не змінює.

«З юних років я пізнав безпорадність бідності і постійно боявся її, – писав Фрейд. – Бідність і злидні, злидні і крайнє убозтво. Це – Фрайбург, містечко з п’яти вулиць, з двома цирульниками, десятком бакалійних крамниць і одним похоронним бюро…». Замислимося: адже тоді він іншого міста, більшого і кращого, не бачив. І тому, відповідно до законів психології, не повинен був би так комплексувати. Безумовно є сенс науково-популярно припустити, що від матері йому генетично передалися фантазії величезного сонячного міста біля моря, з його білими будинками, бульварами, вулицями вуличками-провулочками. І, звичайно ж, при цьому кошторисі плюс бідність на межі бідності – до горла підступав ком різкого контрасту, який діяв на нерви.

Потомствений медик і поет, професор, керівник Союзу психологів і психотерапевтів України Б. Г. Херсонський вважає, що Зигмунду Фрейду не дуже пощастило з місцем народження. Борис Григорович може судити про це цілком компетентно – не тільки як висококваліфікований фахівець з настроїв, а і як відомий одесит, який народився теж не у нашому місті. «Народитися в Одесі у ті часи вважалося престижним. А ось вихідців зі східних областей Австро-Угорської імперії недолюблювали. Доводилося навіть міняти імена. Фрейд у 17 років змінив польський варіант імені Сигізмунд на більш аристократичний німецький – Зигмунд. Його ж єврейське ім’я – Шломо взагалі не призначалося для публічного вжитку».

Крім одеських коренів, Зигмунда Фрейда багато що пов’язує і з іншими українськими місцями. Наприклад, місто Бучач (Тернопільська область) – батьківщина предків Фрейда по батьківській лінії. Там проживав його прадід Ефраїм Фрейд, там же з’явився на світло і його дід Соломон Фрейд. Потім дід Фрейда переїжджає до Тисмениці, де одружується з місцевою дівчиною, а незабаром народжується батько Фрейда – Якоб.

Таким був Бучач за часів, коли у ньому жив дід знаменитого психоаналітика

     Дід Фрейда став займатися зі своїм тестем комерцією. У Фрайбурзі, що славився текстилем, комерсанти закуповували вовняні тканини, фарбували їх і везли на продаж до Галичини. На виручені гроші купували шерсть, мед, сало і шкіру, які доставляли до Фрейбурга, де збували місцевим оптовикам. Згодом головну роль у бізнесі став грати змужнілий Якоб Фрейд. Прадід ж вирішив звернутися у текстильну корпорацію міста Фрайбурга з клопотанням – оселиться у Фрайбурзі. І прохання незабаром було задоволене: зазначалося, що прохачі – «чесні і благородні комерсанти». Таким чином, Яків Фрейд виявляється у Фрайбурзі.

Деякий час по тому він вирушає у справах до Відня, де і знайомиться з сім’єю Натансон. Нові знайомі виявилися земляками, “галичанами” з містечка Броди. Ті самі Броди, про які так тепло, навіть гаряче, писав Ісаак Бабель у «Конармії». Шанувальники Ісаака Еммануїловича пов’язують це містечко з життям і творчістю письменника (через Броди з Конармії він тікав від стін Варшави у незабутньому двадцятому); але ж у містечка є й інша слава: на той час овдовілий Якоб Фрейд посватався до доньки Натансон Амалії. І ось у липні 1855 року у головній синагозі Відня молодят поєднав перед Богом рабин Ісаак Ной Менгеймерскій. Таким чином, українське містечко Броди, можна теж вважати малою батьківщиною Зигмунда Фрейда. Коріння обох батьків Зигмунда Фрейда – українські.

У Фрайбурзі у травні 1856 року народився Шломо Фрейд, який 17 років тому змінив ім’я і став Зигмундом Фрейдом. Хлопчик успадкував від матері карі очі, повні губи, а від батька – вигин брів і овал обличчя. А в Одесі проживали два дядьки – брати матері. У батька Фрейда Якоба з бізнесом пов’язана цікава історія. Коли Зигмунду було 27 років, його літній батько раптом надумав відкрити в Одесі власний бізнес. Така прийшла, чи знаєте, фантазія. Купив квиток на поїзд і відправився у незнайоме портове місто. Йому вдалося відкрити мануфактурний магазин. Однак це були неспокійні часи, у місті священнодіяли Сонька Золота Ручка і попередники Бені Кріка. Кримінал вимагав від бізнесменів «податей», але вони здалися для Фрейда-старшого надмірними і він відмовився платити. Як ви думаєте, що сталося? Здогадуєтеся? Вночі магазин злегка загорівся. І ніхто не гасив. Чекали, поки розгориться. Невелика така вийшла одеський пожежа. Так, дещо згоріло. Точніше, все згоріло. До дотла. Сусіди йому глибоко співчували. Не здійснений бізнесмен повернувся до Відня ні з чим.

Але Зигмунд Фрейд з Одесою був пов’язаний не тільки цими гарячими родинними спогадами й узами. Між Фрейдом і психіатром Мойсеєм Вульфом, уродженцем нашого міста і випускником Одеського (тоді ще – Новоросійського імператорського), а також Берлінського університетів, зав’язалася жвава переписка, оскільки він цікавився психоаналізом. Вульф всерйоз захопився психоаналізом – і у 1911-му, після особистого знайомства з Фрейдом, вступив до Віденського психоаналітичного суспільства. Вельми знаменно, що Фрейд у 1914 році у нарисі історії психоаналітичного руху зазначив: “Тільки Одеса має у особі М. Вульфа представника аналітичної школи”. Зигмунд Фрейд підтримував особисті контакти не тільки з Вульфом, були й інші одеські психіатри, які самі приїжджали до Відня, привозили туди хворих. Таким чином, у Фрейда і з’явився найвідоміший його пацієнт.

«Книга Фрейда «З історії одного дитячого неврозу», яка присвячена опису хвороби Сергія Панкеєва, його спогадам, фантазіям і сновидінням, стала настільною для психоаналітиків усього світу, – говорить президент громадської організації« Європейський клуб «Будинок Дерібаса» Олександр Маніович. – Після публікації Сергій Панкеєв став відомий всьому світу, як Людина-вовк. У старості, піднімаючи телефонну трубку, він так і представлявся: «Алло, Людина-вовк слухає». До сих пір цей клінічний випадок цікавить вчених і викликає суперечки».

Будинок по вулиці Маразліївській в Одесі, у якому проживала сім’я Панкеєвих

Знаменитий пацієнт Фрейда – «людина-вовк» – проживав у центрі Одеси, на вулиці Маразліївській. Зараз це – багатоквартирний житловий будинок № 20. І називають його по-старому прибутковим будинком Панкеєва. Саме тут маленькому Сергію наснився страшний сон про сім гігантських білих вовків, які мовчки сидять на гілках великого горіхового дерева і посилають йому повідомлення очима. Після цього сну, Сергій почав боятися вовків і постійно кричав, що вовк прийде і з’їсть його. У нього сформувалася фобія, яка потім стала асоціюватися з ним самим. До кінця життя він вважав себе вовком …

Сергій Панкеєв зі своєю дружиною Терезою-Марією Келлер

    З книги Зигмунда Фрейда «З історії одного дитячого неврозу:

 «Мені снилося, що – ніч, і я лежу у моєму ліжку (моє ліжко стояло так, що ноги припадали до вікна; перед вікном знаходився ряд старих горіхових дерев). Знаю, що була зима, коли я бачив цей сон, і ніч. Раптом вікно саме відчинилося, і у великому переляку я бачу, що на великому горіховому дереві перед вікном сидять кілька білих вовків. Їх було шість або сім штук. Вовки були абсолютно білі і скоріше схожі на лисиць або вівчарок, так як у них були великі хвости, як у лисиць, і їхні вуха стирчали, як у собак, коли вони насторожаться. З великим страхом, очевидно, боячись бути з’їденим вовками, я скрикнув і прокинувся».

Сергій з відзнакою закінчив гімназію і вступив до університету. Однак через рік у нього з’явилися ознаки депресії. За порадою батька, він звернувся до російського психіатра Володимира Бехтерева і німецького – Еміля Крепеліна. Лікувався у санаторії у Мюнхені. Через деякий час, який проживав в Одесі молодий лікар-психіатр Леонід Дрознес, який практикував в Одесі психоаналіз, вирішив повезти Панкеєва до Відня, щоб представити Фрейду незвичайного хворого, який страждає інфантильним неврозом.

Спочатку Сергію був поставлений діагноз маніакально-депресивне божевілля. Фрейд не погодився з цим і поставив діагноз – невроз нав’язливості. Фрейд вважав, що вовки уві сні – це ключ до того, що відбувається у психіці Сергія. У Панкеєва сформувалася боязнь перед відповідальністю самостійного існування, і вона була настільки велика, що при перших же позитивних результатах лікування, він відразу ж його припинив. Як вважав Фрейд – через «боязнь зміни своєї долі і бажання залишатися у своїй звичній затишній обстановці». Сам же Панкеєв лікування у Зигмунда Фрейда згадував не просто як пацієнт, а й як учень, який вивчав одночасно психоаналіз:

«Проходячи психоаналіз у Фрейда, я відчував себе не стільки пацієнтом, скільки його співробітником – молодим товаришем досвідченого дослідника, який узявся за вивчення нової, недавно відкритої області». Пізніше Панкеєв став страховим адвокатом. Він залишив цікаві мемуари про Фройда, пережив важкі кризи і хвороби, самогубство дружини, жахи фашистської та радянської окупації, тяжкі післявоєнні часи і позбавлення. Помер він у Відні у 1979 році у віці 84 років.

Унікальний випадок «людини-вовка» не перестає цікавити вчених і дослідників вже більше 110 років. Особистість же самого Панкеєва оповита легендами. Чого тільки варта назва родинного обійстя Панкеєвих під Одесою – її називають «Вовче лігво». Кажуть, що саме тут знімали фільм «Весілля у Малинівці». Садиба розташовується у 30 кілометрах від Одеси у селі Василівка. Архітектором замку був талановитий італієць Франц Боффо. До творінь цього видатного майстра належать в Одесі і Потьомкінські сходи, і Воронцовський палац, і будівля старої купецької біржі, і палац Шидловського на Приморському бульварі, і палац графа Толстого на Сабанеєвому мосту та інші відомі будівлі. На жаль, як і від багатьох пам’яток архітектури, від садиби Панкеєвих залишилися лише руїни. Сік транзит глорія мунді. І так теж проходить мирська слава.

Залишки маєтку у Василівці – того самого Вовчого лігва

   І, проте ж, навряд чи латинська ця мудрість може бути віднесена до героя цієї розповіді. Навіть у СРСР, при всій специфічності положення науки, його ім’я ні-ні, та й шелестіло у середовищі освічених одеситів. Більш того, він був у числі кумирів одеських снобів, які при його імені закатували очі і затримували дихання. У медицині рекомендувалося з цим бути акуратніше. Той же професор Б.Г. Херсонський пам’ятає, як у роки його навчання у медичному вузі, десь вже у сімдесяті, слова «Зигмунд Фрейд» студентами вимовлялися пошепки, як то кажуть, з вуст в уста. А викладачами, як правило, взагалі не вимовлялися. Вже були більш-менш реабілітовані вейсманісти-морганісти, генетики-кібернетики. А Фрейд-фрейдизм-фрейдисти все ще вважалися буржуазними і глибоко чужими всім нам наукою і вченими. І навіть псевдо-наукою, псевдо-вченими. Адже теж – слава. А якщо серйозно – культурні, освічені одесити стосуються цього імені і його вчення, за все, що пов’язано з Зигмундом Фрейдом, аж ніяк не тільки у день його народження. Земляк, все-таки. А земляцтво зобов’язує. Не кажучи вже про науку …

 

Автор Анжела Хаміцевіч

Підписуйтеся на наш Telegram канал: https://t.me/lnvistnik

Leave a Reply