День бабака

               Обери професію, яку ти любиш, – і тобі не доведеться працювати жодного дня у твоєму житті. Конфуций

«Кручуся як білка у колесі». «Пашу, як віл». «Б’юся, як риба об лід». І «Проживаю нескінченний день бабака». Ймовірно, іншим читачам знайомі ці вирази; як настирливі мухи, спливають не так вже й рідко вони у свідомості. І, звичайно ж, найчастіше викликають емоції, які позитивними не назвеш. І так день у день …

«День бабака» – мова піде не про однойменний фільм, багатьом так добре знайомий. Однак сюжет фільму у деякій мірі відображає стан людини, яка прийшла в емоційний і професійний тупик. Її життя, як і життя головного героя з фільму «День бабака» перетворюється на петлю часу, коли вона бігає по колу, а потім у воронку часу, яка засмоктує все глибше і глибше, висмоктуючи всю життєву енергію.

Проблема, пов’язана з синдромом емоційного вигорання, вважається однією з найважливіших і до того ж – невирішених проблем XXI століття. У минулому році синдром цей був офіційно визнаний хворобою – у ході Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я. Даний стан визначено, як «синдром, що виникає у результаті хронічного стресу на робочому місці, з яким не вдається впоратися».

Саме по собі явище – не новинка. Та й думок, досліджень, наукових парадигм з даної проблематики, здавалося б, більш ніж достатньо. Але на практиці, як то кажуть, «… А віз і нині там». У пропонованому матеріалі, втім, зупинятися на цьому не будемо, призупинимося на простій констатації факту і підемо далі – до суті. А для тих, хто цікавиться або вперше зацікавився наведеним – інтернет на допомогу. Адже, Google знає якщо не все, то багато чого. Уточню лише щодо терміну «Вигорання»: вперше його було вжито у 1974 році психіатром Гербертом Фрейденбергером. Існує думка про те, що 40 років тому від синдрому емоційного вигорання на роботі страждали переважно представники «допомагаючих професій»: лікарі, вчителі, психологи. Зараз же почуття спустошеності, безсилля, апатії відчуває практично мало не кожен, в незалежності від професії та спеціалізації.

Герберт Фрейденбергер  (англ.  Herbert J. Freudenberger) , американський психолог німецького походження

Термін «емоційне вигорання» виникає у другій половині XX століття, проте, сама проблема, ймовірно, набагато раніше. До слова, психологія, як явище, справа давня. Навіть древня. А у ранзі науки вона виникла й оформилася історично недавно – наприкінці XIX століття. Історію її наукового формування пов’язують з Вільгельмом Вундтом. У 1879 році Вундт відкрив першу у світі психологічну лабораторію, у якій проводили дослідження феноменів свідомості методом інтроспекції. Цей рік прийнято і вважати роком народження психології як науки. А на початку XX століття починається розвиток психології праці – інженерна психологія, ергономіка, психологія здоров’я. Головне завдання цих напрямків психології – адаптація людини у професійному середовищі. Значною мірою затребуваність цього напрямку пов’язана зі стрімкими темпами розвитку виробничої сфери у другій половині ХIХ-го і початку ХХ-го століть. Динаміка виробництва та психологічної науки як ми бачимо, йшла і йде паралельно. Хоча психологія існувала і раніше – тільки називалася трохи інакше. Її зачатки ми зустрічаємо і у стародавніх греків, і у трохи менше древніх римлян і у їхніх сучасників-китайців. Найближчі до нас вчені минулого – світові гранди Бласко Флоріо, Ієроніма де Карранза, Луїс Пачеко де Нарваес у Європі психологію іменували наукою про містику і раціоналізм. Про це згадує у статті Мальцев Олег Вікторович – академік, PhD , керівник Одеського регіонального відділення УАН.

Мальцев Олег Вікторович

Пропоную читачеві звернути увагу на деякі історичні паралелі. Кінець XVIII століття, докорінна зміна сформованих основ суспільства після хвилі буржуазних революцій. У свою чергу, психологія, як наука про містику і раціоналізм, існує теж до XIX століття. З епохою індустріалізації з’являється безліч нових професій, і явище набуває масового характеру. А, як відомо, будь-яка професія обмежена певним спектром навичок і обов’язків. Ймовірно, це і зіграло свою роль у формуванні проблеми емоційного вигорання.

Не стану акцентувати увагу на наслідках «вигорання», описувати стадії, які виділяють ті чи інші психологи. Тим більше, єдиної думки з цього приводу у них немає. Підемо від зворотного: познайомлю дорогого читача з видатним психологом, який створив тест професійного орієнтування  – Berufsbildertest (BBT). Мартін Ахтніх був вченим і послідовником психолога і психіатра Ліпота Сонді, саме на базі тесту Сонді Ахтніх і створив свій тест. Однак, як зазначає академік Олег Мальцев, учень пішов далі вчителя. Слід зазначити, що Ахтніх, перш ніж створити тест професійного орієнтування, тривалий час займався дослідженнями – понад 14 років.

Ліпот Сонді і Мартін Ахтніх

Мартін Ахтніх досліджував рухові реакції людини, пов’язані з її схильністю до певного роду професії. Тест Ахтніха побудований на професіях, актуальних у XX столітті, і у XXI столітті частково змінених. Але він створив певну мову або шифр рухових реакцій, що дозволяє зробити професійний прогноз, виходячи з рухових реакцій і актуальних професій у XXI столітті.

Всі рухові реакції людини Мартін Ахтніх розподілив по восьми факторам, деякі з них складаються з двох категорій: фактори – W , К, S : SH і SE , Z , V , G , М , В: ON і OR .

Наприклад, функції фактора V :

– функції, які спонукають до знань: точно сприймати, спостерігати, вчитися, здобувати знання, описувати речі, приводити у порядок, розділяти, реєструвати, класифікувати, вважати, вимірювати, підписувати, копіювати;

 – вищі розумові функції: спостерігати, контролювати, порівнювати, тестувати, регулювати, автоматизувати і, нарешті, планувати, організовувати, керувати, регламентувати, доводити, розмірковувати, абстрагувати, викладати ..

При тестуванні за допомогою тесту професійного орієнтування визначається, як уже зазначалося, схильність людини до певного виду діяльності, а кожна діяльність складається з певного набору рухових.

Приклад того, як виглядає профіль людини, яка пройшла тест професійного орієнтування Мартіна Ахтніха (з книги Мартіна Ахтніха «Професійний фото-тест; проективна методика для визначення професійної схильності», що перекладена у «НДІ Пам’яті. The Memory Institute» під керівництвом академіка Олега Мальцева. Книга вперше перекладена на російську мову):


Таким чином, мовою Мартіна Ахтніха описується схильність людини у рухових реакціях. Наприклад, професія актриси на мові Мартіна Ахтніха виглядає наступним чином: головний фактор – Z, додатковий фактор – «g»; рухові: Z2 – гра у театрі; Z3 – виступ; «G6» – співпереживання, творче виконання.

Кожному фактору відповідає спектр рухових реакцій, але академік Олег Мальцев у ході дослідження привів їх до єдиних категорій і запропонував не розглядати чинники, як первинні і вторинні (так пропонував Мартін Ахтніх), а згадати, що сам Ліпот Сонді підрозділяв фактори на людські і тваринні.

Наприклад, фактор S – і тут два соціальних спонукання -Sh і Se. Згідно Сонді це фігури Авеля і Каїна, на прикладі яких можна бачити різницю між цими соціальними мотивами. Авель – це та людина, яка всім розповідає, що робити, радить, консультує, але сама ні у чому не бере участь. Іншими словами, таку людину можна назвати «порадником». Головне її завдання у тому, щоб вчити інших людей. І не так уже й важливо – вона вчить ефективно або неефективно, виходить у підопічного що-небудь зробити або не виходить. Він використовує методи переконання.

Se – даний тип людини можна було б назвати «примусовий». Ця людина саме у примусовому порядку щось змінює або змушує що-небудь зробити іншу людину. Використовує методи примусу.

Слід зазначити багатогранність тесту Ахтніха, оскільки він дозволяє не тільки визначити схильність людини до тієї чи іншої професії, він дає можливість класифікувати перешкоди і проблеми людини – такі, як психотравми, страхи, а також латентні загрози патології.

Як зазначає академік Олег Мальцев, унікальність Ахтніха полягає ще й у тому, що він виключив професійний тупик. Оскільки, визначав не одну професію, а чотири. Він вважав, що освоєння як мінімум чотирьох професій, приводить людину до значимих результатів у житті. Він вибудовував для людини професійну перспективу, тобто «професійну долю» – лінію долі рухових навичок.

Академік Олег Мальцев пішов далі у дослідженнях у даному напрямку, ввів поняття «професійна» і «соціальна капсула», що безпосередньо пов’язано з прогнозом необхідності освоєння чотирьох професій, а також розкриває причини емоційного і професійного вигорання.

«Професійна» і «соціальна капсула» мають всередині певну субстанцію і найкраще даний механізм представити у вигляді паливного бака. Щоб машина їхала, необхідний бензин. І по мірі руху машини, бензин згоряє. Так і у людини з часом субстанція у капсулах зменшується. Існує певна закономірність – спочатку згорає субстанція у «професійній капсулі», а вона є основною для людини, а потім тільки у «соціальній капсулі». Якщо не відбувається перезарядка «професійної капсули», а це означає освоєння іншої професії, то у людини залишається лише одна капсула – соціальна, а й вона з часом вигоряє.

«Соціальна капсула» має різні прояви: громадська діяльність, сім’я, хобі та інше. По суті, це будь-яка система, на яку людина спирається у складних життєвих ситуаціях, при виникненні невдач і перешкод. «Соціальна капсула» виступає як захисний механізм.

Механізм двох капсул пояснює, як же людині позбутися професійного або емоційного вигорання. При вигорянні професійної капсули, людині потрібно освоювати іншу професію, а соціальна капсула у цей момент виступить, як запобіжник. Але якщо людина продовжує робити те ж саме, професійна капсула вигорить повністю, а потім і соціальна капсула. А за цим слідує руйнування механізмів психіки. І найважливіше: перезарядка професійної капсули відбувається лише при освоєнні нової професії.

Чи існують такі люди, яким не потрібна перезарядка капсули? Від чого це залежить? Щодо цього приводу у ході дослідження Олег Вікторович також дав пояснення. Існує поняття «Опірність субстанції у капсулі». Опірність залежить від рівня підготовки, від якості підготовки людини. Тобто, від того, готувалася людина суто за освітньою програмою, передбаченою у школі, інституті, або за дещо іншими.

Згадаймо недавнє інтерв’ю з професором Лепським про проблеми освіти: Максим Анатолійович навів приклад західної системи освіти. Вона завжди складалася з двох рівнів: масова система освіти та елітна. І методики підготовки у них різні. Маса завжди готується під набір певних навичок, які потім кожні п’ять років потрібно оновлювати. А еліта готується за допомогою універсального знання, що передбачає вивчення універсальних законів і їх застосування у різних сферах. Як ви розумієте, людина, підготовлена спочатку за допомогою універсального знання, володіє дуже високим рівнем опірності субстанції капсули. Якщо вона чогось не знає, то, принаймні, має можливість досить швидко розібратися у питанні. А якщо будуть потрібні, нові навички, швидко їх освоїть. А всім іншим потрібно постійне оновлення навичок, а, по суті, набуття нових професій.

Уявіть, людина непогано засвоїла одну професію і не набуває взагалі додаткових навичок. З плином швидкоплинного і багатозмінного часу вона, навряд чи зможе взагалі працювати. Не у силах виконувати свої професійні обов’язки, людина ця може виявитися на узбіччі життя. Але припустимо, вона щось робить у цьому напрямку і, по суті, непогано справляється. А як же досягнення висот і вдосконалення? Адже, згідно з концепцією досліджень академіка Олега Мальцева, дійсний «Тріумф» – сукупність професій. І, зверніть увагу, це – та вершина, яка повністю відповідає схильності даної людини. Відомо безліч прикладів, коли люди, які досягли і слави і влади, чомусь залишаються незадоволеними, завжди чогось не вистачає. Як у тій несерйозній, але яскравій у цьому плані пісеньці, пам’ятаєте: «А мені завжди чогось не вистачає: Зимою – літа, восени – весни!». Так-так, і дуже багаті теж плачуть …

Автор Анжела Хаміцевіч

Підписуйтеся на наш Telegram канал: https://t.me/lnvistnik

Напишіть відгук