Історія нас нічому не вчить? Інтерв’ю з Іваном Русєвим

          У продовження циклу статей про відому всім ситуацію із пандемією, ми запрошуємо вас до спілкування із вченими, фахівцями високого рівня. Їх пам’ять зберігає потрібні відомості і з історії питання, і з його теорії, і з сучасної практики. Їх аналіз того, що сталося і строго навчений, і цілком доступний широкому читачеві. Це – люди науки, яка існує не заради самої науки, а во ім’я сучасності і майбутнього. Вони знають не тільки про те, що у минулому нічого вже не зміниш, але і про те, чим у тому минулому сплачено за сучасний нам досвід, такий необхідний особливо у подібних обставинах. Зберігає наукова пам’ять відомості про наймасовіші епідемії, про різницю між ними і про те, що у них – спільне. Цікавить нас, у зв’язку з цим, і сучасний стан епідеміологічних служб в Україні. Іван Трифонович Русєв.

ДОВІДКА: Іван Трифонович Русєв – український зоолог-чумолог, орнітолог, еколог, доктор біологічних наук. З 2015 по 2017 рік Іван Русєв займав посаду директора Національного парку Тузловські лимани в Одеській області. У 2017 році очолив науково-дослідний відділ при нацпарку. Довгий час Іван Трифонович займався вивченням природних осередків людської чуми з екологічної точки зору. Склалося так, що сьогодні він зайнятий в іншій області. Але добре знає систему, що нас цікавить, зсередини і постійно моніторить ситуацію.

         Іван Трифонович, як, по-вашому, йдуть справи сьогодні з моніторинговими службами особливо небезпечних інфекцій в Україні. Наших читачів, звичайно, цікавить і одеська конкретика.  

  • Система моніторингу особливо небезпечних інфекцій … практично розвалена. Головний інститут – Український науково-дослідний і протичумний інститут ім. І.І.Мечникова, який мав у штаті кращих фахівців – бактеріологів, вірусологів, епідеміологів, екологів – сьогодні не здатний вирішувати такі найважливіші завдання, займатися ефективною профілактикою і давати надійні прогнози. Відділи особливо небезпечних інфекцій обласних санепідстанцій також практично розвалені. Фахівці пішли, а матеріально технічна база, за рідкісним винятком, застаріла.

        Особливо небезпечні інфекції: що ви могли б сказати про профілактичні заходи в Україні (в Одесі).

  • У цілому профілактичні заходи по Україні на низькому рівні. Справжніх професіоналів залишилося дуже мало. Адже саме на них надія у будь-якій серйозній справі. Тим більше – у такій. Прямо стосується це і Одещини, і обласного центру. Ситуацію оцінюють всерйоз тільки по конкретним інфекційним формам. Тому у загальних словах сказати нічого не можу. Зазвичай професійно вівся моніторинг з ряду особливо небезпечних інфекцій – таких, як туляремія, лептоспіроз, сказ. Ситуація за цими нозоформами була загрозливою. Хіба що мисливці перебільшували небезпеку від сказу, але у них на це були, мабуть, свої плани. Просто вони хотіли і після завершення охотсезона бродити з рушницями, стріляти у лисиць, а попутно і у будь-якого звіра. Але це – окрема розмова. Якщо оцінювати епідситуацію по коронавірусу, то тут винятків небагато. Поки немає достатньо тест-систем, показники захворювань у нас низькі. Але закономірності розвитку цієї підступної вірусної хвороби загальні. І епідемічний пік, мабуть, ще попереду.

        Які заходи, на Вашу думку, необхідно зробити нинішнім відповідним службам?

  • У будь-якому випадку слід враховувати досвід попередників. Найбільш ефективний захід – КАРАНТИН. І до того ж – найжорстокіший карантин. У справжніх умовах він може зіграти вирішальну роль у зниженні кількості хворих і померлих, хоча перехворіти, мабуть, повинні багато – у різних формах.

      Чи можуть тварини бути переносниками коронавируса?

      – Науці зараз це невідомо. Але віруси – це неймовірно мобільна група збудників, яка дуже швидко мутує. І не виключено, що це може статися.

       Іван Трифонович, як пандемія і наслідки введеного карантину можуть позначитися на природі планети, континенту, країни нашої, Одеської області?

     – Пандемія, як потужний селекційний фактор, призводить і до кардинального переродження у природі. Перш за все, за рахунок різкого зниження споживання нафтопродуктів і забруднення вихлопами навколишнього природного середовища, за рахунок падіння виробництва і використання різних природних ресурсів. Також і за рахунок падіння антропогенного навантаження у різних природних екосистемах самої людини. І це стало позначатися вже зараз. Там, де знизилося число людей у конкретних природних місцях, там більше тварин. Вважаю, що для природи – це благо, оскільки зараз тиск людини на природу різко знижується.

З РОЗДУМІВ І СПОСТЕРЕЖЕНЬ ІВАНА РУСЄВА

«За надзвичайно короткий термін, як тільки коронавірус став «крокувати» планетою, людство, як у локальному, так і у глобальному масштабах, різко стало міняти свою поведінку. В останні десятиліття, у гонці за прибутком, у гонці за природними ресурсами, за розкішшю і багатством для отримання надприбутку, у масштабах тотального забруднення планети і злиднів у багатьох країнах світу, людство у планетарному плані втратило орієнтири головних цінностей розумної людини-Homo sapiens. І цей темп божевілля по тотальному знищенню свого будинку – Планети Земля, можуть зупинити або глобальні війни, або пандемії. А, як відомо, після таких катастроф, різко змінюється поведінка конкретної людини, поведінка людства, змінюється світова економіка, а природа отримує шанс на оновлення. Історія людства показує нам, що масові мори, пандемії унесли десятки і мільйони людей за короткий час. Яскравим тому прикладом може служити чума, іноді за одну пандемію вона забирала сотні мільйонів людей. І причиною таких глобальних стресів були природні процеси розвитку вірусів або бактерій. Але такого стрімкого розвитку, таким «антигенними дрейфом» мікробів, що полягає у випадковому накопиченні мутацій у генах гемаглютиніну (HA), наприклад, з вірусами, можуть сприяти і локальні і особливо глобальні зміни у навколишньому середовищі, що і відбувається в останні десятиліття на тлі масштабних антропогенних змін. Відомий вітчизняний вчений В. І. Вернадський вважав, що людський фактор на планеті за своєю масштабністю та динамізмом має не меншу силу, ніж глобальні природні явища. Тим часом, сьогодні людство, як і у минулому, знову зіткнулося з серйозним випробуванням, і, тільки діючи спільно і дотримуючись рекомендованих Всесвітньою організацією охорони здоров’я та світовими фахівцями правил, ми подолаємо його і вийдемо з цієї ситуації більш сильними, ніж раніше.

Ми живемо у світі мікробів, вони грають важливу роль у формуванні життєво важливих процесів у біосфері, таких, як газовий склад атмосфери, родючість ґрунтів, виникненню ґрунтових вод, корисних копалин, що беруть участь у харчовому циклі, забезпечують самоочищення планети. Важливе значення має мікрофлора організму людини. Однак поряд з цими корисними функціями мікроби завдають величезної шкоди здоров’ю, забирають мільйони життів людей. Близько 70% усіх хвороб людини відносяться до інфекційних, а більш ніж з 50 млн. чоловік на планеті, щорічно гинуть від хвороб (у звичайний, не пандемічний період), 16 млн. гине від інфекційних захворювань.

Слід зазначити, що люди у давнину не завжди вловлювали взаємозв’язок таких процесів і явищ. Але ж під впливом змін у біосфері протягом століть і тисячоліть змінювалися ландшафти, одні етноси змінювали інші, війни і пандемії стирали з лиця землі цілі міста і провінції. Ось що з цього приводу писав вчений В. В. Докучаєв у 1953 р.

«… на жаль, наші органи, та й взагалі природа людини і дійсна тривалість його життя, такі, що, у величезній більшості випадків, ми не помічаємо самих процесів, а дивуємося тільки результатами, приписуючи їх нерідко випадковості, різного роду катастрофам та ін…».

У відомій своїй книзі «Наші степи колись і тепер» у вступі «Природа не робить стрибків» він наводить яскравий тому приклад і пише:

 «… У національній Паризькій бібліотеці зберігається рукописний твір, під назвою «Дива Природи», що належить перу відомого арабського письменника Магомеда Кацвіні. У цьому цікавому пам’ятнику кінця XIII століття нашої ери наводиться високоповчальна розповідь одного дуже наглядового, хоча і алегоричного, мандрівника Кідца.
«Одного разу, – каже він, – я проходив вулицями вельми стародавнього і дивно велелюдного міста і запитав одного з жителів, чи давно засноване воно?
– Дійсно, це велике місто, – відповідав городянин, – але ми не знаємо, з якої пори воно існує.
П’ятсот років потому я знову проходив по тому ж самому місцю і не помітив жодних слідів населення; я запитав селянина, що косив траву на місці колишньої столиці, давно вона зруйнована?
– Дивне питання! – відповідав він. – Ця земля ніколи нічим не відрізнялася від того, як ти тепер її бачиш!
– Але хіба раніше не було тут багатого міста? – сказав я.
– Ніколи, відповідали мені, принаймні, ми ніколи його не бачили, та й батьки наші нам нічого про це не говорили.
Повернувшись ще через п’ятсот років, Кідца знайшов море на тому ж місці, а на березі його натовп рибалок, які на питання: чи давно земля ця покрилася водою? – відповіли, що це місце завжди було таким же морем, як тепер … ».

Багато століть і тисячоліть мандрував чоловік Кідца і, безсумнівно, був очевидцем довгого ряду ще більш величних і повчальних змін природи … Але ми не станемо перераховувати всіх чудес, які пережив і може ще пережити арабський Мафусаїл; як видно з прямого свідоцтва Кідца і, як це остаточно доведено тепер наукою, всі ці грандіозні фізико-географічні зміни нашої планети відбувалися і тепер відбуваються з дивовижними поступовістю і повільністю, виключно за допомогою тих сил і явищ, які живуть і діють до теперішнього часу і завжди у строго законній послідовності … ».

Іван Русєв

Якщо розглянути це питання …

Протягом  всієї Громадянської війни на території колишньої Російської імперії і майбутнього СРСР спостерігалися масштабні спалахи черевного, висипного і поворотного тифу, а також холери, дизентерії та туберкульозу. На один тільки висипний тиф за період 1918-1920 перехворіло близько 25 млн чоловік. Почастішали й випадки захворювання натуральною віспою. Після війни ситуація не виправилася відразу: при відсутності нормально працюючих санітарних служб, в умовах повального голоду і розрухи, епідеміологічна ситуація залишалася катастрофічною, особливо у центральних районах країни. Наприклад, захворюваність на холеру у період, коли війна вже йшла на спад – у 1921-1922 роках – склала майже 250 тис. осіб; для порівняння, під час Першої Світової вона не перевищувала 60 тис. випадків на рік, а у передвоєнні роки цифри були нижче на порядки. Нарешті, не варто забувати, що причиною наймасовіших смертей у СРСР часів Громадянської були епідемії і навіть не бойові дії, а голод: від нього загинуло близько 5 млн осіб. Недешево, м’яко кажучи, обійшовся народам прорив з «похмурого минулого» у «світле майбутнє».

Священик читає проповідь солдатам у госпіталі. 1915 рік

Іспанка

        Нинішня пандемія коронавируса змушує нас у першу чергу згадати про найбільші глобальні епідемії, які вразили людство за останні 100 років. Перше місце у цьому ряду належить «іспанці» – так званому «іспанському грипу», який з’явився у квітні 1918 року у Франції. «Іспанкою» ж хворобу стали називати тому, що Іспанія була першою з європейських країн, яка публічно оголосила про пандемію. У Франції та інших воюючих державах цензура забороняла повідомляти про епідемії, тому першою про неї розповіла світу у травні-червні 1918 року преса нейтральної Іспанії. Тут до кінця травня 1918 були заражені 8 мільйонів чоловік.

За перші 25 тижнів «іспанський грип» вбив, за деякими оцінками, до 25 мільйонів чоловік. Він швидко поширився по всьому світу. Епідемії сприяла демобілізація армій країн – учасниць першої світової війни. За різними оцінками, загинуло від 40 до 50 млн. чоловік, а інфіковано було від 500 до 550 млн. чоловік – приблизно третина від тодішнього населення Землі. Епідемія «іспанки» тривала 18 місяців і зійшла нанівець з природних причин. Засоби боротьби були ті ж, що сьогодні – карантин, захисні маски, заходи санітарії та гігієни. Однак загальнонаціональних карантинів і жорстких карантинів у великих містах не було, як не було і обмежень економічної та побутової активності. Смертність становила близько 10%, а з урахуванням зниження смертності по мірі розвитку епідемії можна припустити, що у перші місяці поширення «іспанки» летальність становила 15-20%. Це була найбільша пандемія грипу в історії як за кількістю тих, що заразилися, так і за кількістю жертв. Вакцина від «іспанки» так і не була розроблена.

У 1957 і 1959 роках Радянський Союз захлиснули дві нові хвилі пандемії Азіатського грипу, підйом захворюваності припав на травень 1957 року, а до кінця року у нашій країні на грип хворіло не менше 21 млн. чоловік. Наступного разу вірус грипу вразив Радянський Союз у 1977-78 роках. Пандемія почалася у союзі, за що і отримала назву «російський грип». Найстрашніше, що цей вірус косив переважно молодих людей у ​​віці до 20 років. У СРСР статистика захворюваності та смертності від цієї пандемії ховалася, у світі жертвами «російського грипу» стали, принаймні, 300 тисяч чоловік.

Хворі іспанкою у госпіталі

Менінгіт

       У СРСР менінгіт справедливо вважають хворобою скупченості і жахливих житлових умов. Хвороба, летальність від якої вважається однією з найвищих у світі, приходила завжди несподівано і так само раптово зникла. Менінгіт досі являється для епідеміологів загадкою. Відомо, що збудник постійно живе «серед нас», але найчастіше ніяк не проявляючи себе, під дією імунних сил організму він гине. Вперше епідемія менінгіту була зафіксована у СРСР у 1930-40-і роки. «Захворюваність на менінгіт у ті роки була колосальною, – зазначає мікробіолог Тетяна Чернишова. – Якщо сьогодні серйозну заклопотаність лікарів викликає кількість хворих, що дорівнює 2,9 осіб на 100 тисяч населення, то тоді ця цифра була більше – 50 на 100 тисяч». Епідемію пов’язували з великими міграційними потоками населення країни, які хлинули на соціалістичні будівництва, пізніше хвороба активно поширювалася у казармах другої світової війни і у бараках повоєнних будівництв. Втім, після війни хворіти було особливо нікому, і епідемія пішла на спад. Однак у 60-х роках менінгіт повернувся, багато лікарів, які вперше зіткнулися з хворобою, навіть не знали її симптомів. Причину спалаху епідеміологів вдалося визначити тільки у 1997 році, коли вчені вже всерйоз зайнялися усіма різновидами менінгококів. Виявилося, що причиною захворювання став вірус, що вперше з’явився у Китаї і випадково занесений до союзу.

Холера

Громадянська війна, соціальні потрясіння, розруха і голод сприяли поширенню у молодій радянській державі збудників холери. Проте, радянським медикам вдалося загасити найбільш серйозні осередки цієї хвороби. Дуже скоро керівництво країни відрапортувало: з холерою у СРСР покінчено. Але у середині 1960-х років захворювання повернулося знову. Для планети це була вже сьома пандемія холери. Почавшись у 1961 році в Індонезії, зараза дуже швидко розповзлася по світу. У союзі перший випадок захворювання холери «ель-тор», що проникла з торговцями наркотиками з території Афганістану, був зафіксований у 1965 році в Узбецькій РСР. На охорону карантинної зони влада відправила 9000 тисяч солдатів. Здавалося, осередок був ізольований. Однак у 1970-му році холера знову дала про себе знати. 11 липня у Батумі на холеру захворіли два студенти із Середньої Азії, від них вона стала поширюватися і на місцеве населення. Лікарі вважали, що осередок зарази знаходився біля берега моря, куди зливалися стічні води. 27 липня 1970 року перші випадки захворювання на холеру були зафіксовані в Астрахані. Місто взяло на себе основний удар епідемії холери. Всього до закінчення року в Астраханській області було виявлено 1120 вібріононосіїв холери і 1270 хворих, з яких 35 осіб померло. Великі осередки холери виникли у Нахічевані, Херсоні, Одесі. Рішенням Ради Міністрів СРСР всім особам, які потрапили в осередки інфекції, видавалися оплачувані лікарняні листи. Перед тим, як покинути зони поширення інфекції все вони повинні були пройти обсервацію і бактеріологічне обстеження. Для цих цілей використовували 19 морських судів, у тому числі і флагмани – теплоходи «Шота Руставелі» та «Тарас Шевченко». В осередках холери було відвантажено 7093 літрів холерної вакцини, 2250 кілограм сухих поживних середовищ, 52428 літрів рідких поживних середовищ, мільйони упаковок тетрацикліну і величезна кількість хлорного вапна. Спільними зусиллями епідемію вдалося призупинити. Точне число хворих і загиблих радянська влада приховувала, проте відомо, що кількість жертв було менше 1% на 100 хворих.

Холера в образі смерті на обкладинці французького журналу початку XX століття

 Чума

Захворювання у Радянському Союзі вважалося пережитком минулого, хоча вузькому колу фахівців були відомі всі чумні епідемії у СРСР. Природним вогнищем чуми найчастіше виступали регіони Середньої Азії, Казахстану і Закавказзя. Першою епідемією чуми у СРСР вважають спалах її легеневої форми у Приморському краї у 1921 році, що прийшла з Китаю. З 1920 по 1989 рік чумою захворіли 3639 осіб, жертвами стали 2060. Але якщо до війни кожний чумний спалах забирав сотні життів, то з середини 40-х, коли стали застосовувати сульфідин і синьку, число жертв скоротилося до кількох десятків. З кінця 50-х почали використовувати стрептоміцин, що дозволило скоротити число смертей до одиниць. Якби не самовіддана робота епідеміологів, то жертв могло бути значно більше. Діяльність лікарів строго була таємною. Співробітники протичумної служби не мали права розповідати про свою роботу навіть близьким, інакше звільняли за статтею. Про цілі відрядження фахівці нерідко дізнавалися тільки в аеропорту. Згодом у країні була створена потужна мережа протичумних установ, яка успішно функціонує і до сьогоодні. Епідеміологи проводили щорічні спостереження за природними осередками чуми, спеціальні лабораторії досліджували штами, виділені з корабельних щурів, які припливли на судах з потенційно чумних країн.

Тим, хто цікавиться, – яким чином чума могла виникати і поширюватися під впливом природних і антропогенних факторів в Україні і у країнах Європи, рекомендуємо почитати книгу «Природа Одеської чуми» написану Іваном Русєвим у 2012году.

Атипова пневмонія

Атипова пневмонія, або Важкий гострий респіраторний синдром, викликаний коронавірусом SARS (Severe acute respiratory syndrome), вперше проявилася у листопаді 2002 року у китайській провінції Гуандун. Цей коронавірус у процесі розмноження руйнує клітини легеневих альвеол. Джерелом коронавируса SARS були вівери – рід хижих ссавців  родини віверрових, що мешкають у субтропічних і тропічних країнах Африки та Азії. Вівери поїдають кавові ягоди, а місцеві жителі збирають зерна, що пройшли через травний тракт вівер, і, злегка обсмаживши, варять з них своєрідну каву Копи Лювак, яка коштує набагато дорожче звичайної кави. Цілком ймовірно, таким чином коронавірус потрапив від вівер до людини.

Протягом 2 місяців захворювання з Гуандуна поширилося на сусідні Гонконг і В’єтнам, а з кінця лютого 2003 року – на інші країни і континенти, охопивши всього 26 країн. Найбільше заражених було у провінції Гуандун, а також у Гонконзі, Ханої, Сінгапурі, Тайбеї і Торонто. Останній випадок захворювання на атипову пневмонію був зафіксований наприкінці червня 2003 року. Всього було відзначено 8437 випадків захворювання, з яких 813 закінчилися летальним результатом. Для людей, старше 50 років, летальність становила близько 50%, а у середньому для всіх хворих – 9,6%. Атипова пневмонія за симптомами не відрізняється від грипу або пневмонії: висока температура, головний біль, загальна слабкість, м’язові болі, сухий кашель.

Обмежувальні заходи по відношенню до пацієнтів з підозрою на атипову пневмонію або з підтвердженим діагнозом зводилися до стандартних запобіжних заходів (гігієну рук); запобіжних заходів при безпосередньому контакті (використання халатів, захисних окулярів і рукавичок); і заходи щодо обмеження повітряно-краплинного поширення інфекції (негативний тиск у кімнатах, де знаходяться пацієнти, використання одноразових респіраторів). Глобальний карантин був введений тільки у В’єтнамі, у подальшому ВООЗ цей карантин призупинив. Вакцина проти коронавируса SARS була розроблена, але лікарі звернули увагу, що він не переносить високих літніх температур, тому його поширення носить сезонний характер. Швидкість поширення коронавируса SARS була невисока, що поєднувалося з відносно високою летальністю.

Свинячий грип

Вірус того ж серотипу H1N1, що викликав «іспанку», привів до пандемії «свинячого грипу» у 2009 році. Пандемія «свинячого грипу» A / H1N1 почалася у березні-квітні 2009 року зі столиці Мексики Мехіко. Потім «свинячий грип» поширився на інші регіони Мексики, а потім – у США і далі по всьому світу. Він поширений серед домашніх свиней у США, Мексиці, Канаді, Південній Америці, Європі, Кенії, материковому Китаї, Тайвані, Японії та інших країнах Азії. У результаті мутацій можуть з’являтися штами, які передаються людині. Симптоми схожі з симптомами звичайного грипу: збігаються зі звичайними симптомами грипу – головний біль, підвищення температури, кашель, нежить, потім діарея, блювота, болі у животі. Істотну роль у патогенезі відіграє ураження легень і бронхів Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила про завершення пандемії вірусу A/H1N1 у серпні 2010 року. Вона тривала трохи більше 18 місяців. Всього було підтверджено 6 724 149 випадків зараження. Померло 19 654 людини, у тому числі 3433 – у США, 2135 – у Бразилії, 2024 – в Індії, 1316 – у Мексиці, 800 – у континентальному Китаї, 656 – у Туреччині, 626 – в Аргентині, 604 – у Росії. В Україні померло 17 осіб. Карантинні заходи, крім ізоляції виявлених хворих і контактуючих з ними людей, зводилися до закриття всіх або частини шкіл і деяких вузів в окремих регіонах. Вакцина проти свинячого грипу була розроблена майже наприкінці пандемії. Летальність склала 0,3%.

Пташиний грип

Вперше був виявлений у 1878 році італійським ветеринаром. З відкриттям вірусної природи захворювання і встановлення того, що цей вірус, є вірусом грипу, захворювання отримало назву спочатку грип птахів, а потім і пташиний грип. Перші випадки зараження пташиним грипом людини зареєстровані у Гонконзі у 1997 році. Смертність від даного типу грипу склала 60% від числа заражених цим вірусом. До слова, в організмі людини вірус пташиного грипу може мутувати, а потім передаватися від людини до людини. За статистикою від 50 до 80% випадків зараження пташиним грипом закінчуються летальним результатом на другому тижні захворювання.

Найбільш ранній масштабний спалах пташиного грипу, викликаного H5N8, стався у 1983 році в Ірландії – тоді довелося знищити близько 300 тис. курей, качок і індичок. З 2016 реєструються повідомлення про зараження диких і домашніх птахів в Угорщині, Данії, Австрії, Німеччини. Також постраждали птиці у нідерландському зоопарку, а потім і на фермах – довелося знищити майже 200 тис. качок.

До кінця 2016 року спалахи інфекції спостерігалися також у США, Росії, Японії, Китаї, Південній Кореї. Масштаб хвороби значно збільшився у Південній Кореї винищили у цілому 18,4 тис. птахів, як заражених, так і тих, що перебували у контакті з зараженими. У Японії кількість убитих птахів обчислювалася сотнями тисяч.

У 2017 році спалахи пташиного грипу спостерігалися також у Нігерії, Іспанії, Зімбабве, ПАР, Саудівської Аравії. Птахів довелося знищувати мільйонами.

Ще весною 2019 року спалахи цього вірусу повсюдно були ліквідовані, і тільки у двох країнах Африки – Нігерії та ПАР – все ще реєструвались захворювання тварин, викликані штамом H5N8. Кліматичні аномалії могли привести до ранньої міграції птахів. Тому можна припустити, що вірус поширився саме з Африки по африкансько-чорноморському прогінному шляху.

ПРОМІЖНИЙ ПІДСУМОК…

Стародавні мудреці залишили нам, у числі інших, і такий заповіт: «За науку дорого платити не шкода – аби наука йшла про запас.». За науку, про яку – мова, і людство у цілому, і народи нашої країни завжди платили більше ніж дорого. Валютою валют платили – людськими життями. Але … про запас чи що? Як пожартував один дотепник, історія нас вчить, по суті, тільки одному: що вона нічому не вчить. Розвал санітарно-епідеміологічної служби в Україні у 2016 році – що це? Недоумкуватість або державний злочин? Чим сьогодні відгукується ця «економія бюджету» і «оптимізація кадрів»? Українська правозахисниця Ольга Скрипник писала: «Нарешті збулося те, про що мріяли не тільки бізнесмени  і чиновники, а й прем’єр-міністри, – Державна санітарно-епідеміологічна служба України припинила своє існування. Знищувати цю службу починав Азаров, заявивши, що “СЕС  пригнічує наш бізнес”. А завершив Яценюк, який заборонив спочатку всі перевірки, що входять у компетенцію СЕС, а потім і саму службу “.

Звичайно не можна виключати факти вимагання грошей і корупції по відношенню до приватного бізнесу. СЕС йшла у занепад і не виконувала своїх завдань довгі роки.

Замість СЕС був створений Центр громадського здоров’я . Про якість його роботи можна судити по нинішній ситуації у країні. Між іншим, на початку серпня 2019 року були спроби відродити СЕС . Але далі спроб справа не зрушила …

 

Читайте у наступній статті – про вплив карантину і наслідки всесвітньої пандемії на психологічну складову людини. (Слідкуйте за оновленнями на сайті).

 

Честь маю, журналіст Мирослав Бекчив

Підписуйтесь на наш Telegram канал: https://t.me/lnvistnik

Джерела:
https://bessmertnybarak.ru/article/epidemiya/
https://urokiistorii.ru/article/56759
http://day.kyiv.ua/ru/article/tema-dnya-obshchestvo/istoriya-virusnyh-epidemiy
https://www.ukrinform.ru/rubric-society/2756094-v-ukraine-poavitsa-sluzba-kotoraa-budet-otvecat-za-epidemiceskuu-situaciu.html

Напишіть відгук