Класифікація джерел

 «Наука – це те, що відрізняє стан невігластва від стану
повного знання, яке постійно доповнюється і розширюється»
(Проф. Девід Прокопіо)

Які джерела можна використовувати у науковому дослідженні?

ВІД  РЕДАКЦІЇ. До матеріалів цього ідейно-тематичного кола журнал звертався не одноразово. І не тільки завдяки виключній важливості заходів, про які в них йдеться,  та тих, хто бере в них активну участь  – це саме собою зрозуміло. Справа, перш за все, ще й в тому, що  і з часом – через місяць, півроку, рік та два,  ці питання залишаються понад актуальними. Більш того, з часом сприймаються, як такі, які щойно стали перед нами. Отже…

Сьогодні, як ніколи, достовірність інформації – актуальна проблема значного числа людей. В епоху діджиталізаціі і масиву технологічних розробок монітор, ноутбук, планшет і смартфон, як інструменти, все частіше стають посередниками і замінниками знання. Це не джерела, а програми і алгоритми, з якими не посперечаєшся, вони знеособлені і не відповідальні за якість цих самих знань. Тому залишаються відкритими і важливими питання про те, які джерела інформації відповідають дійсності? Чи можна безповоротно довіряти тому, що підписано «вченими»? Чи не змінилися параметри і вимогами до шановних людей науки? І як відокремити вигадане від достовірного та ефективного? У розрізі порушених питань і пошуку інноваційних підходів до відповідей на них і відкритого, об’єктивного діалогу на цю тему,

Перша онлайн-дискусійна панель була присвячена класифікації джерел. У рамках наукового обговорення розглядалися наступні питання:

Питання 1. Класифікація джерел, представлених професором Девідом Прокопіо ( Prof . David Procoppio). Дискусія щодо представленої моделі і класифікації джерел

Питання 2. Проблема допустимості джерел для проведення наукового дослідження. Які джерела є достовірними і науковими? Які джерела можна використовувати при проведенні дослідження?

Ключові спікери:

Ph.D. Олег Мальцев
Письменник, кримінолог, психолог, фотограф, журналіст-розслідувач. Академік Української Академії Наук. Засновник і керівник Інституту Пам’яті, керівник “експедиційного корпусу”. Олег Вікторович Мальцев – автор численних книг у таких областях, як прикладна історія, соціологія, глибинна психологія, філософія, криміналістика, кримінологія. Під його керівництвом “Експедиційний корпус” проводить експедиції у багатьох країнах світу, щоб з’ясувати, зокрема, на яких рівнях і як міста формують людей. Він є головним редактором кількох рецензованих міждисциплінарних журналів.

Dr . Дуглас Келлнер
Автор, теоретик-критик. Заслужений професор факультетів освіти, гендерних досліджень і германських мов Каліфорнійського університету у Лос-Анджелесі. Келлнер – автор сторінки Бодрійяра у Стенфордській онлайн-енциклопедії. Він співпрацював зі Стівеном Бестом при написанні трилогії книг, відзначених нагородами, у яких досліджуються постмодерністські напрямки у філософії, мистецтві, науці і технологіях. Він був літературним виконавцем документального кіно Еміля де Антоніо і редактором “Збірника статей Герберта Маркузе”, у якому зібрані шість томів статей критичного теоретика Герберта Маркузе.

Prof. Людмила Филипович
Релігієзнавець, завідуюча Відділом філософії та історії релігії Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України. Професор Національного університету “Києво-Могилянська академія”. Віце-президент Української асоціації релігієзнавства. Виконавчий директор Центру релігійної інформації та свободи Української асоціації релігієзнавства.

Dr . Стів Дженнаро
Професор Йоркського університету у Торонто (Канада). Досліджує те, як перетинаються між собою ЗМІ, технології, психологія та молодіжна ідентичність. Він є одним із засновників Програми вивчення дітей, дитинства та молоді Йоркського університету, де він майже два десятиліття викладав на факультетах гуманітарних наук і комунікаційних досліджень, маючи більш ніж десятирічний досвід викладання в онлайн-режимі. Він є автором книги “Selling Youth” ( “Продаючи молодість”, 2010 р) і регулярно публікує статті в областях, пов’язаних з філософією технологій і критичними медійними дослідженнями ідентичності і політики молоді.

Prof. Максим Лепський
Доктор філософських наук, професор кафедри соціології факультету соціології та управління Запорізького національного університету. Голова дослідницького комітету соціального прогнозування Соціологічної асоціації України. Академік Української академії наук.

Як зазначив Prof. Прокоппіо у своїй статті , «мета науки – наукові відкриття, дослідження невідомих явищ; для вченого невідоме ( «Х») є пріоритетом. Сучасна академічна наука до теперішнього часу не прийшла до єдиної системи розуміння і оцінки статусу, достовірності і авторитетності джерел. Той факт, що джерело рецензувати і / або видане кілька століть назад, безумовно, не може бути єдиним критерієм його оцінки. Я вважаю, що ця класифікація стане певним дороговказом для вчених, які стикаються з проблемою оцінки авторитетності того чи іншого джерела». Так як однієї з проблем, з якою стикаються сучасні вчені – це проблема ранжирування джерел, тобто статус роботи серед всіх інших у даній області. Як правило, чим достовірніше зміст джерела, тим вище його статус, але чим більше сумнівів у його правдивості, тим менше він є надійним.

У доповіді Ph . D . Олега Мальцева було відзначено: будь-яке наукове джерело вимагає серйозного аналізу, перш ніж спиратися на нього у дослідженні. Класифікація Prof. Прокоппіо – перша і єдина у світі, до всього ще й універсальна, що вкрай важливо: вона чітко визначає статус джерела і показує, як наукове джерело стає ненауковим. Дана класифікація не дає будь-якого вимислу (вигадування) стати науковими даними. Подібного роду випадків на даний момент в академічній науці – величезна кількість: сучасні вчені не сильно себе обтяжують що-небудь доводити.

У п’яти інтерв’ю, проведених Олегом Вікторовичем з його колегою, професором Джеремі Крейзом (США) вони прийшли до висновку, що на сьогодні візуальні методи і методи наукового розслідування виходять на перший план як третя категорія наукової методології і у Європі, і у США. Тому що насправді ця класифікація – по суті, перший крок до того, щоб припинити інсинуації на тему що науково, а що не науково.

Prof. Прокоппіо абсолютно чітко зазначає: «Науковий авторитет не є джерелом наукової інформації!». Тому сьогодні всі проблеми достовірності джерел у науці у якійсь мірі вирішуються цією класифікацією, і з особистої точки зору Ph.D. Олега Мальцева, докази, експеримент і робота на стику наук – це і є критерії істинності.

У свою чергу Dr. Дуглас Келлнер у своїй доповіді сказав про те, що вважає статтю з наданою класифікацією джерел Prof. Прокоппіо – корисною, дуже оригінальною і продуктивною працею. Але при цьому звернув увагу на те, що сам підходить до поняття надійності даних і джерел у науці з соціальної та культурної точок зору. Dr. Келлнер також проводив дослідження у розходженні між надійною та сумнівною журналістською інформацією і джерелами даних, які вважає не менш важливими у сучасному світі високих технологій і діджиталізаціі. Тепер ми живемо у новому світі, який, крім книг у їх класичному розумінні, також був доповнений медіа та продуктами електронної культури у новій культурній конфігурації, яку також описав у своїх працях французький теоретик і філософ постмодерну Жан Бодрійяр.

Як сказав у своїй доповіді Dr. Келлнер, у цій новій культурній «матриці», у якій ми зараз живемо, інформація оцифровується і віртуалізується, поширюється через різного роду соціальні мережі і електронні засоби масової інформації. Книги та академічні журнали також поширюють інформацію в Інтернеті і соціальних мережах, що робить ще більш важливим, ніж коли б то не було, більш якісно оцінювати і ранжувати джерела, щоб мати чітке уявлення про джерела цих книг, статей і досліджень, які претендують на звання наукових. Тому так потрібні грамотність і незаперечні надійні докази достовірності джерел у всіх сферах життя і науки.

Prof. Людмила Филипович звернула увагу на те, що тема конференції дійсно зосереджена на виявленні больової точки наукового світу на даний момент, так як питання достовірності історичних джерел було актуальним завжди. Будучи істориком за першою спеціальністю, філософ і релігієзнавець, Prof. Пилипович добре пам’ятає, як у 1980 році її вчитель сформулював, що таке історичне джерело: це суб’єктивна картинка об’єктивного світу.

Достовірність джерел дуже важлива, і ця значимість була підтверджена, коли професор працювала з церковними архівами: бачила їх суб’єктивність і те, наскільки можна довіряти історіям і фактам, описаним у церковних джерелах. Ґрунтуючись на авторитеті церкви і релігії, віруючі традиційно довіряють релігійним джерелам. Але чим довше ми їх вивчаємо, тим більше виникає питань і сумнівів. Тому спільно з колегою, професором Олександром Саганом, Prof. Пилипович провела дослідження на тему – чи можна довіряти церковним джерелам. І надала результати цього дослідження у рамках своєї доповіді на конференції.

Лікар. Стів Дженнаро, будучи критичним теоретиком і філософом технологій, чия робота заснована на критичній медіаграмотності, зазначив, що питання, які були підняті Prof. Прокоппіо у статті, є вкрай важливими, тому що автентичність текстів в академічних колах стає навіть більш важливою, ніж будь-коли. Наприклад, у своїй роботі Dr. Дженнаро досліджує те, як поширення соціальних мереж вплинуло на сприйняття інформації, як джерела знань: як отримана з соцмереж інформація приймається багатьма за істину в останній інстанції. Він звернув увагу на те, як дії певних людей, які використовують соціальні мережі та сучасні технології для обходу основних ЗМІ, підірвали довіру до основних засобів масової інформації, тим самим позбавивши звичайних людей можливості довіряти тій інформації, яка їм зустрічається.

Dr. Дженнаро пояснив відмінність між інформацією та знаннями: розділяючи ці терміни, він використовує систему класифікації, аналогічну тій, яку Prof. Прокоппіо представив у своїй статті, де він стверджує, що не вся інформація є знаннями, тому що не всі джерела рівні по авторитетності і достовірності. Як зазначив Dr. Дженнаро, теж саме можна спостерігати і при використанні інформації широким загалом у всіх взаємодіях зі ЗМІ. Не вся інформація є знанням, тому що не вся вона активно розбирається (розшифровується) при її «споживанні». Dr. Дженнаро провів порівняння системи класифікації Prof. Прокоппіо з аналогією здорового харчування: якась інформація, яку ми сприймаємо як «їжу», може бути негайно засвоєна людиною як «надійні джерела», які не викликають у нього сумнівів. Однак навіть сама смачна і здорова їжа може потрапити до людини у «нездоровій» упаковці. Тобто навіть, коли ми «споживаємо» здорову їжу у вигляді «надійних джерел інформації», важливо пам’ятати про «контейнери», про ту роль, яку «контейнер» грає у доставці нам цієї інформації. Необхідна не тільки перевірка самої інформації з джерела, з якого вона надходить, але також, і «контейнера», через який ми отримуємо доступ до цієї інформації.

Prof. Максим Лепський зазначив, що зараз у вивченні гіперреальності, постправди та інших відхилень від пошуку істини більш ніж необхідно розмежовувати джерела інформації. Раніше, коли викладали джерелознавство, проводили відмінність матеріальних і духовних джерел, що вивчалися як рівнозначні. Prof. Прокоппіо дав ієрархію цих джерел, але, як зазначив Prof. Лепський, для соціолога журналістські публікації не менше цікаві, ніж комплексне наукове дослідження, коли робиться контент-аналіз і з цією метою вибираються різні журналістські джерела. Prof. Лепський звернув увагу на те, що в «експедиційний корпус» бачимо матеріальні джерела – такі як архітектура і її символізм. Вона володіє значно більш важливим значенням і важлива нарівні з іншими видами джерел. Виходячи із цього, варто обговорити проблему інформації, факту і наукового факту, і суб’єктивного факту як наративу від першої особи інформатора.

Якщо спочатку основними джерелами були енциклопедія і тлумачні словники, то зараз дітвора ковзає по інтернет-джерелам. І у результаті ми отримуємо хлопців, які дуже добре гортають сторінки в інтернеті, але аналізувати те, що на них написано, абсолютно не хочуть. Звідси і виникає той заклик до науки, щоб виступати у якості експертів. Одночасно вчені, які намагаються донести істину у відкритих джерелах, стають об’єктом хейтерства. Не завжди вчені мають інструменти, щоб відсікти публічний моббінг по відношенню до себе. Тому, повертаючись до класифікації Prof. Прокоппіо, зазначив Prof. Лепський – вона заснована на принципі довіри до суб’єкта: ми як би віримо, що він спочатку прагне до істини. Але це, на жаль, не завжди так.

Матеріал підготувала журналіст Майя Шнедович

Підписуйтеся на наші ресурси:
Сторінка у Facebook:  www.facebook.com/odhislit/
Telegram канал:  https://t.me/lnvistnik
Пошта редакції:  info@lnvistnik.com.ua

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Leave a Reply